Легендарному форварду миколаївського «Суднобудівника» Євгену Дерев'язі – 75!
Він першим забив сто голів, і на його честь названо клуб українських бомбардирів.
В історії миколаївського футболу налічується чимало гравців-бомбардирів, які регулярно тішили вболівальників забитими м'ячами. Гідне місце серед них займає Євген Дерев'яга, який першим в Україні у другій лізі підкорив рубіж у сто голів. Сталося це 26 вересня 1979 року на 36-й хвилині домашнього матчу із київським СКА. Тому символічний клуб, до якого входять футболісти українських команд другої ліги, що забили сто і більше м'ячів, названо ім'ям Дерев'яги.
Любов до гри йому прищепив батько, котрий працював на суднобудівному заводі імені 61-го комунара. Сам він у футбол не грав, але вболівальником був пристрасним. Разом з іншими хлопчиками Женя ганяв м'яч на пустирях та вулицях, коли ширину воріт визначали дві цеглини.
Займався на стадіоні "Трудові резерви" під керівництвом відомого у минулому футболіста Павла Худояша. 1965 року в юнацькій першості колишнього Союзу «Суднобудівник» посів п'яте місце, а наступного року став чемпіоном України. Одним із лідерів команди був Євген, який вирізнявся гольовим чуттям, вмінням вибрати позицію, зробити стрімкий прохід флангом.
Потрібно віддати належне відомому тренеру, який очолював на той час «Суднобудівник», у минулому захиснику київського «Динамо» Абраму Лерману. Він любив працювати з молоддю, довіряв їй та саме йому належить ініціатива запрошення до дублюючого складу групи юних місцевих футболістів. Разом із Євгеном Дерев'ягою лави колективу поповнили Віктор Карлаш, Олександр Кімалов, Олександр Авер'янов, Валерій Саушкін, Євген Даннекер, багатьом з яких ледве виповнилося 17 років.
Наприкінці 60-х «Суднобудівник» був боєздатним колективом, здатним вирішувати серйозні завдання. Сезон 1968 року – один із найпомітніших і в історії команди, і в ігровій кар'єрі Дерев'яги. У запеклій боротьбі з харківським «Металістом», дніпропетровським «Дніпром», кіровоградською «Зіркою», іншими досвідченими колективами, вона стала переможцем однієї з підгруп 2 групи класу "А".
У листопаді у Сочі відбувся фінальний турнір за право переходу до першої групи класу «А» (аналог вищої ліги). На жаль, для миколаївських уболівальників був першим свердловський «Уралмаш».
Наступного сезону у кубку СРСР команда міста корабелів дійшла до півфіналу. Дерев'яга брав участь у п'яти матчах із семи, у тому числі з московським «Торпедо», коли «Суднобудівник» на стадіоні в Лужниках обіграв один із найсильніших клубів країни.
У колекції нагород Євгена Васильовича – срібна медаль чемпіонату 1971 року та бронзова – 1973. Він двічі ставав найрезультативнішим гравцем української зони другої ліги, сім разів – найкращим снайпером «Суднобудівника». Свій останній гол забив 1 листопада 1979 року у ворота хмельницького Поділля.
Понад десять років Дерев'яга був кумиром миколаївських шанувальників футболу. Вболівальники ходили на стадіон, щоб помилуватися його грою, побачити забиті м'ячі. Після завершення ігрової кар'єри Євген Васильович працював начальником, старшим тренером «Суднобудівника». Значна частина його трудової біографії пов'язана із дитячо-юнацьким футболом. Деякі з його вихованців, наприклад, Олександр Матросов та Костянтин Поліщук, працюють тренерами та передають свій досвід молодому поколінню гравців.