1941-го чекісти підірвали греблю Дніпрогесу: загинули тисячі людей

82 роки тому радянські військові інженери вивели з ладу технічне обладнання Дніпрогесу, а пізно увечері підірвали греблю. Імена справжніх виконавців злочину не розголошувалися півстоліття, пише «Новий час».

«Усю свою чорну ненависть вклали фашисти у знищення Дніпрогесу. Вони сподівалися, що його ніколи не поновлять», — каже диктор за кадрами радянської хроніки кінця 1940-х років.

Стовпи води, які здіймалися від вибухів на тлі греблі, мали остаточно переконати глядачів, що саме німці вивели з ладу станцію — розбомбили її з повітря. Звинувачення у цьому було долучено до переліку злочинів Третього рейху та на Нюрнберзькому процесі. Але наприкінці 1980-х відкрилася гірка правда, хто це зробив.

Таємний наказ знищити обладнання станції та підірвати греблю надійшов зі ставки головнокомандувача Йосипа Сталіна. За кілька днів до вибуху з Москви до Запоріжжя вилетів підполковник Борис Епов. Вже дома з начальником відділу інженерного управління штабу Південного фронту Петровським вони й керували операцією. А 157 полк НКВС стежив на всіх ключових під'їздах до Дніпрогесу, щоб зайві очі не побачили, хто насправді висадив греблю.

Дві танкові дивізії вермахту підійшли до Запоріжжя 16 серпня 1941 року. Їх мали стримувати дві радянські армії — перевага явно була не на боці німців. Однак панічний настрій радянської армії, який переважав у перші місяці війни, зробив свій: червоноармійці бігли навмання на лівий берег Дніпра. Прикривати відступ залишилося близько 3 тис. бійців на острові Хортиця.

Пізніше з'ясується, що Запоріжжя та Дніпрогес не були пріоритетним напрямом наступу німців. Принаймні потреби в швидкому підриві станції не було. Отже, завчасна евакуація війська та мирного населення із небезпечних зон не виглядала складною.

Однак ця війна, та й більшість тих, у які вплутувалась Росія, показала, наскільки її влада нехтувала людськими життями.

Перші аналітики наслідків злочину чекістів малювали апокаліптичну картину. Довгий час вважалося, що одразу після вибуху — а він несподівано виніс 165 м дамби замість запланованих 40—50 м — по Дніпру пішла хвиля заввишки 25—30 м, несучи на своєму шляху прибережні села. У вирі води загинуло 100 тис. місцевих жителів з біженцями та 20 тис. військових. Такі умоглядні підрахунки цитувалися навіть у наукових статтях.

Проте запорізький історик Володимир Лініков вважає, що масштаби катастрофи дещо перебільшені. Зокрема, і через свідчення очевидців. Їхній психологічний стан нескладно уявити, адже вибух стався близько 20.15, і всю ніч прибувала вода. Але, за розрахунками дослідника, вона не могла піднятися вище 6 м, а за 15 км нижче за течією Дніпра вже й не мала руйнівної сили.

Звісно, вода вигнала людей у найближчих селах на дахи та високі дерева. Проте майже у кожному дворі були човни. На них місцеві рятувалися самі, ще виловлювали червоноармійців, які трималися за маківки дубів та ясенів.

Очевидців більше вразила картина після того, як за три дні зійшла вода, — на деревах у неприродних позах лишилися тіла потопельників. Про це розповідає Лініков, проте додає: «Але знову ж таки, якщо людина побачила 500 таких трупів, то це багато. І людина, яка це побачила, може перебільшити». На думку запорізького історика, кількість жертв могла коливатися в межах 3 тис., що, звичайно, не зменшує тяжкості злочину.

Як очевидно для драматизму, зобразив це німецький художник на малюнку в березневому номері Berliner Illustrierte Zeitung 1942 року. Солдати вермахту могли бачити вибух, але чи бачив його ілюстратор?

Підрив греблі став жахливою несподіванкою керівництва Південного фронту. Його прийняли за диверсію німецьких агентів – Епова з Петровським одразу заарештували. А в Москві начальник головного політуправління Лев Мехліс отримав від свого підлеглого Мамонова з-під Запоріжжя телеграму: «Підрив Дніпрогесу поставив у нелегке становище близько трьох тисяч людей, які в цей час перебували на острові Хортиця. Винуватців цього вибуху було заарештовано і віддано суду військового трибуналу».

А це вже бойове зведення звідти вже Сталіну: «Як встановлено наслідком, вибух греблі та Дніпровської ГЕС здійснено без дозволу, самовільно підполковником Петровським та представником Генштабу начальником окремого науково-дослідного військово-інженерного інституту (м. Москва) військовим інженером 1-го рангу Єповим, який на попередньому слідстві показав, що він особисто розпорядився здійснити вибух, пояснюючи тим, що отримав вказівку від начальника Відділу військово-інженерного управління штабу Південного фронту підполковника Петровського. Петровський на попередньому допиті заявив, що такого наказу не давав. Петровського та Епова заарештовано, ведеться слідство. Передчасна висадка моста [з'єднував Хортицю з лівим берегом] і греблі ускладнила обстановку бою, викликала непотрібні жертви, полегшила ворогові умови форсування нар. Дніпро».

З Москви відповіли: негайно звільнити саперів без зайвих допитів, а отримані дані не розголошувати.

Німці взяли Запоріжжя неквапливо за півтора місяці. А за рік відремонтували станцію, хоча, відступаючи, повторно вивели її з ладу. Проте злочин чекістів Кремль для підлеглого населення описав як звірство фашистів. Так само, як його речники перекладають підрив Каховської дамби в ніч на 6 червня цього року на ЗСУ.