Віталій Кім: Усі плани на початку війни мали військові. А у нас – три конверти, які треба було виконувати
Голова Миколаївської обласної військової адміністрації Віталій Кім розповів про те, як розвивалася ситуація в Миколаївській області на початку війни, готовність влади, оборону та нинішній стан справ.
Інтерв'ю у голови області взяв Євген Пилипчук із видання Інтерфакс-Україна.
Чи не з перших днів війни на Миколаївщині почалися запеклі бої з російськими окупантами, які прорвалися через Херсонську область за лічені дні. Чи очікували ви на такий стрімкий прорив росіян з боку Херсонщини?
Чесно кажучи, ніхто не очікував, що вони пройдуть так швидко. Причини цього з'ясовуватимемо вже після війни.
Наприкінці лютого-початку березня активні бої точилися за сам Миколаїв. Чи був у вас готовий план у разі захоплення обласного центру окупантами?
Плану взагалі не було, в принципі. Нам повідомили, що розпочалася війна, створюється військова адміністрація. Усі плани мали військові, і вони їх відпрацьовували з 2014-го року. Там і план захисту міста, і всі інші. Ми не брали участь у цьому плануванні, тож природно, що у нас цих планів не було. У нас було три конверти, які треба було виконувати.
Говорячи про ймовірність ситуації, в якій керівництво міста та області могло покинути Миколаїв, то, чесно кажучи, ми були близькі до цього.
Проте українським захисникам таки вдалося виграти битву за Миколаїв та відстояти місто. Яка роль Сил територіальної оборони у цій битві?
Ми дуже швидко озброїли тероборону Миколаївської області, і вони разом із військовими брали бій, коли окупанти вже підходили до міста. Вони досить довго сюди йшли, територією розходилися, займали рубежі тощо.
Тероборона особисто брала участь у боях за два аеропорти, коли вони велися. Тому їхня участь безпосередня, і це був приклад для інших, що в принципі нічого страшного в російських танках немає.
Одним з найбільших успіхів окупантів у Миколаївській області на даний момент є окупація Снігурівки та сіл, які до неї прилягають. У чому цінність цього населеного пункту для росіян?
Ну, по-перше, таким чином вони прикривають річку Інгулець. Плюс зі Снігурівки проглядається дуже великий шматок полів. Там рівнина, а це певна "висотка" з каналом, де зручно захищатись. Тобто з воєнного погляду, це дуже зручне місце.
У яких умовах живуть цивільні поблизу лінії фронту та в окупованих населених пунктах? Чи є у них доступ до їжі, води, медикаментів?
Доступ до їжі, до води, медикаментів у них є. Ми платимо жителям окупованих районів зарплати, якщо йдеться про комунальні чи державні підприємства. Але все одно це окупація і, відповідно, все там виглядає як в окупації.
Чи є ймовірність того, що окупанти можуть організувати псевдореферендум на тимчасово окупованій частині області?
Вони постійно там намагаються щось робити, але поки що я не бачу можливості проведення чогось подібного. Окуповано лише частину району, не те що області, тому юридично незрозуміло, що вони можуть зробити. Навіть незважаючи на те, що вони плюють на всі норми міжнародного права, за їхніми законами та законами логіки, не може частина району або один населений пункт окремо від усіх провести голосування під автоматами або без них. Це нелогічно та неможливо.
Чи відома орієнтовна сума збитків, які зазнали область та обласний центр внаслідок дій окупантів?
Ця цифра нам відома, ми її прораховували попередньо, тому що поки що немає можливості потрапити в деякі частини області через їхню окупацію. Проте сказати я цю цифру не можу, бо її опрацьовує Офіс президента, і саме він офіційно говоритиме про це. Тільки після цього я можу ділитися цими даними.
Які об'єкти в області найчастіше зазнають обстрілів окупантів?
Чесно кажучи, найчастіше вони б'ють настановами, які б'ють по певній площі. Ними не можна прицілитися точно. Грубо кажучи, 500 на 500 метрів – найточніше, що вони можуть зробити. Відповідно, прицілитися із таким розльотом кудись неможливо. Якщо говорити про прицільний артилерійський або ракетний вогонь, то в 99% випадків вони шукають якісь склади, виробництво, аграрний комплекс.
Тобто вони просто знищують нашу промисловість і заодно "поливають" житлові квартали, щоб ми не розслаблялися, пам'ятали про них і боялися. Приблизно так і відбувається. Вчора (16 травня – ІФ) із заводу овочів потрапили. Воюють із помідорами.
Як у регіоні відбувається посівна кампанія? Чи вистачає фермерам насіння та палива?
Ситуація із паливом погана. Ми перебудували логістику, але вона поки що фізично не справляється. Нам пообіцяли, що протягом тижня-двох ця ситуація повністю вирівняється.
Глави РДА повідомляють, що там, де це можливо, посівну кампанію завершено на 80-85%. Багато фермерів закупилися добривами та паливом, тепер будують собі додаткові склади, бо через проблеми з логістикою подовжується час доставки. Тому вони готують склади, щоб усе необхідне можна було зберігати довше і потім вивозити продукцію. Загалом люди розуміють, що треба жити далі, і посівну вони проводять.
На початку травня Данія погодилася допомагати Миколаївщині із повоєнним відновленням. Чи вже зв'язувалися з вами датські представники? Чи є начерки стратегії повоєнного розвитку області?
Нещодавно президент України Володимир Зеленський спілкувався із представниками Данії з цього приводу. Крім того, у нас на найближче майбутнє заплановано зустріч із послом цієї країни для обговорення якихось варіантів. Це все йде централізовано через Офіс президента, і ми подаємо туди дані, що систематизуються та пропонуються до реалізації. Тому робота вже ведеться, але вона зараз підготовча.
Як обласна влада на своєму рівні допомагає внутрішньо переміщеним особам, які мешкають у регіоні?
Ця робота зараз ведеться на всіх рівнях. На нашому цьому залучена не лише обласна влада (ОВА – ІФ), а й облрада, і волонтери. У нас створено центр тимчасової допомоги, скажімо так, де ВПО можуть бути до 5 днів. У міста (Миколаєва – ІФ) також окремо є такі центри.
Також є переміщення всередині області, більш безпечні райони, в район Первомайська, наприклад. Є центри, де допомагають, розповідають, куди можна поїхати, які можливості. Є також волонтери та міжнародні організації, які допомагають із закордону розміщувати та вивозити звідси людей.
В принципі, зараз потік ВПО зменшився. Але є певна постійна кількість людей, які хочуть виїхати. Проте, наприклад, із Херсона окупанти зараз не випускають машини. Люди не можуть виїхати та рухатися далі. У нашій області центри розгорнуті, повністю забезпечені всім, хто звертається за допомогою. Інше питання у тому, що Херсонська область повністю закрита на виїзд.
Що, на вашу думку, на даний момент є головною перемогою ЗСУ у цій війні загалом та у Миколаївській області зокрема?
Мені здається, головна перемога в тому, що ми воюємо з нібито "другою армією світу" і наші військові мужньо захищаються за всіма напрямками. І карта бойових дій зараз краща, ніж була раніше. Це головна перемога.
У Миколаївській області головною перемогою є недопуск захоплення усієї області або більшої її частини, основних стратегічних об'єктів, наприклад, переправи через Південний Буг, та зупинення просування окупантів у бік Одеси, після чого загарбники були відтіснені до кордону з Херсонською областю.
Як просувається ліквідація наслідків війни на деокупованих територіях області?
З цим ми вже розібралися, лінія фронту вже не рухається плюс-мінус три тижні. Що ближче до лінії фронту, то складніше. Далі, де є можливість відновити, вже все є, а там, де потрібно капітальні роботи проводити, залучати інвестиції, відновлювати стовпи, мережі або де ведуться постійні обстріли, то там неможливо поки це зробити. Здебільшого ж там, де не дістає артилерія, вже все відновлено.
Тіла окупантів на звільнених територіях ми зібрали. Закопували, вивозили у рефрижераторах, за процедурою. Ми не мали вибору.
11 травня ви розповіли, що надіслали листа легіону "Свобода Росії". Чи ви отримали відповідь від легіону? Яка, на вашу думку, роль цього підрозділу у поточній війні?
Легіон "Свобода Росії" воює на нашому боці. І їхня ідеологія полягає в тому, що вони хочуть позбутися режиму Путіна. Вони мені відповіли, ми поспілкувалися. Але їхнє основне завдання не лише у тому, щоб бути підрозділом чи батальйоном у складі ЗСУ, а й у тому, щоб працювати всередині Росії. Ті, хто проти війни, популяризують цей рух, протидіють заклику до російської армії, борються з військовою технікою, навіть джгуть її там, тому цей рух набирає обертів.
І я дуже сподіваюся, що там (в РФ – ІФ) з'являться розсудливі люди, які не боятимуться. Рух зараз розвивається, і до них приєднуються люди.
Багато жителів Херсонської області регулярно дивляться ваші відеозвернення з надією на те, що нарешті почують у них інформацію про контрнаступ ЗСУ на Херсон. Чи можете ви щось сказати херсонцям, які зараз залишаються в окупації?
Напевно, слід чекати. Це (деокупація – ІФ) рано чи пізно відбудеться, питання лише в силах. Усі все розуміють, але є фізичні речі, які можна зробити чи не можна. Потрібно чекати і готуватися до опору, допомагаючи ЗСУ, коли вони перейдуть у контрнаступ.
А що б порадили мешканцям інших регіонів України?
У багатьох областях люди вже забувають, що таке активні бойові дії та намагаються налагоджувати мирне життя. Нічого в цьому страшного немає, але маємо всі розуміти, що хлопці на передній лінії оборони бачать настрої людей. Потрібно пам'ятати, що ми воююча країна і нам слід витрачати максимум ресурсів і часу на те, щоб допомагати і бути єдиними з нашими військовими в бажанні звільняти свою країну. Це також впливає на те, чим люди готові жертвувати, коли стоять на передній лінії. А вони жертвують усім, включаючи найголовніше – свої життя та здоров'я. Вся решта України має підтримувати їх та допомагати хлопцям, які стоять в окопах, воюють та ризикують щодня.