Воювати не взяли, бо надто високий для окопів. Став волонтером, – центровий МБК "Миколаїв" колишніх років

Як відомо, Олексій Адедіран – росіянин з нігерійським корінням, народився в Москві, але вже багато років живе в Миколаєві. У сезоні 2020-2021 років був гравцем МБК "Миколаїв".

Останнім клубом 39-річного центрового був БК «Рівне» – один із лідерів вищої ліги. У 13 років він переїхав до США, грав у NCAA. Адедеран також із початком російської агресії почав займатися волонтерством та допомагає українцям. – 11 квітня я мав поїхати до одеського посольства здати останні документи: витяг з місця проживання та довідку з податкової. І мені потрібно було за два тижні отримати український паспорт.

Російський же паспорт я повинен був здати 11 числа, але зараз я його не здаватиму, я його спалю! Це буде публічно, – сказав спортсмен. Олексій Адедіран також розповів, що не має наміру залишати Миколаїв.

– Тут неподалік Одеса, тут море, тут вода, тут погода. Мені тут подобається. Я нікуди не збираюсь. Батьки звуть до Америки, родичі – до Канади. Я гадаю, там теж добре. Навіть на цей момент я маю можливість поїхати, але я залишаюся в Миколаєві і не планую нікуди рухатися. Зараз трохи складно, але скоро це все завершиться, і ми знову будуватимемо Миколаїв, – сказав баскетболіст журналістами ITV media group. Він також не розуміє, як у РФ люди можуть вірити інформації у російських ЗМІ про «нацизм» в Україні.

- Чим займаєшся у Миколаєві?

- Я волонтер. Ми годуємо наших бійців. Розвозимо сніданки та обіди. Коли я їхав із Польщі, робив це через Рівне, то мою машину повністю запакували гуманітарною допомогою – їжею, медикаментами. Їхав я з Рівного до Миколаєва два дні. Нині тут допомагаю, чим можу. 99% – це розвезення їжі. Ми о шостій ранку починаємо доставку, потім все забираємо і з обідом. Це щодня. Це як моя робота зараз, як допомога у цей час. Воювати мене не взяли, бо я високий для окопів. Я справді хотів. Дружина була проти, але я хотів. Мені сказали – ні. У нас у черзі багато людей у ​​військкоматів, але поки що багатьом відмовляють. У них, як у баскетболі, наприклад. Є 5 людей, які добре зіграні та грають. Така сама ситуація тут у нас. У військових є порозуміння і вони не хочуть нікого з нових, бо справляються. Орків немає довкола Миколаєва. Тільки ракети, які, швидше за все, відлітають із Херсона десь.

- Поясни свою позицію. Чому ти готовий воювати і не їдеш?

– Моя позиція проста. Я як дорослий чоловік зобов'язаний захищати насамперед сім'ю. Ми всі чоловіки зобов'язані це робити. Якщо мене не беруть воювати, то мені совість не дозволяє сидіти вдома – сховатися, закритися. Страшно? Так, страшно, але краще страшно, ніж потім мучитиме совість. Якщо я не можу допомогти зі зброєю, тому що мені кажуть, що я не готовий, не навчений. Я ладен допомагати, як волонтер. – Ти російськомовний. Одна з тез російської пропаганди полягає в тому, що тут притискають російськомовне населення. Чи були якісь конфлікти через мову?

- Ніколи у мене не було проблем із мовою. — Ти маєш знайомих у Росії. Ти спілкувався з ними після початку повномасштабного вторгнення? Що говорять?

- У мене багато знайомих залишилося у Росії. Навіть моя рідна мама, на жаль, коли все почалося, вона не вірила у це. Вона мені не вірила. Вона не вірила дружині. Те, що там показують і те, що тут відбувається, вони справді як зомбі. Їм показують 99,9% брехні. І тому вони так поводяться. Можливо, якби вони знали правду, бачили, що відбувається — як помирають дорослі, діти, те, що я бачу на власні очі, то може там народ поводився інакше. Поки що ця неправда у них у голові і я, думаю, вони не змінять своєї думки, доки вся правда не вийде на зовнішнє. А рано чи пізно все таємне стане відомо.