Журналістське розслідування на сцені: театр у Миколаєві презентував виставу з дивовижним сюжетом
Три жінки, зачинена квартира, фотоапарат і жодного чоловіка на сцені. А ще — брехня, маніпуляції, амбіції та гра, у якій не завжди зрозуміло, хто на кого полює.
У Миколаївському академічному художньому драматичному театрі відбулася прем’єра «Полювання на мисливця» за п’єсою Олександра Вітра.
Молода журналістка Яна прагне зробити кар’єру в «жовтій пресі». Її спеціалізація — приватне життя зірок шоу-бізнесу, а головна зброя — фотоапарат і бажання роздобути сенсацію. Цього разу вона таємно проникає до чужої квартири, щоб зібрати компромат і підготувати гучне викриття. Втім, журналістське розслідування йде не за планом і молода репортерка сама опиняється в ролі здобичі.
Ця суто жіноча за акторським складом історія — динамічний мікс із детективу, комедії ситуацій, фарсу та клоунади, який з перших хвилин затягує глядача в центр психологічного виру, де ролі хижака й здобичі змінюються швидше, ніж клацає затвор камери.
Для театру це не перше звернення до драматургії Олександра Вітра. Раніше на сцені в укритті глядачі побачили виставу «Станція, або Розклад бажань на завтра». Але цього разу тональність зовсім інша. Як пояснює режисерка-постановниця «Полювання на мисливця» Марина Васильєва, якщо попередня робота театру говорила про віру в дива, то нова вистава навмисно обходиться без сентиментів.
— Цього разу сюжет абсолютно позбавлений лірики. Жорсткі й подекуди жорстокі умови залаштунків шоубізу розкривають реалії, у яких так складно пересічній особі залишатися поборником правди. Наша вистава — про вибір між тим, щоб зрадити своїм принципам заради солодкого заможного життя і тим, щоб у будь-якій ситуації залишатися рупором істини, — розповідає Марина Васильєва.
У постановці є й те, чого глядач не знайде в оригінальній п’єсі. Вистава отримала власний фінал — режисерський поворот, який завершує запропоновану автором історію вже за законами сценічної версії. Марина Васильєва не лише поставила виставу, але й сама вийшла на сцену в ролі Юлі.
— Я наділила свою Юлю безліччю яскравих зовнішніх і мовних характеристик, які не використовувала в ролях раніше. Упевнена, що глядач буде здивований і я дуже тому рада. Адже задача артиста – ефектне перевтілення! — ділиться актриса.
Ще одна учасниця цього жіночого трикутника — бізнесвумен Анна у виконанні Катерини Черноліченко. Її героїня не просто опиняється всередині гри — вона чудово знає її правила й готова використовувати інших заради власних цілей.
— Нічого особистого, це шоу-бізнес, дєтка, — описує філософію своєї героїні Катерина Черноліченко, називаючи постановку своєрідною «Грою в кальмара» по-українськи. — Анна — кмітлива, винахідлива маніпуляторка. Заради бізнесу вона взяла в спільниці навіть коханку свого чоловіка, поп-зірки.
Вистава має два склади виконавців. Для молодих акторок, які нещодавно приєдналися до трупи, це стало можливістю отримати повноцінний сценічний досвід у новій постановці. Робота з молоддю для театру є принциповою: акторська майстерність формується не лише під час навчання чи репетицій, а й безпосередньо перед глядачем. Роль Юлі в другому складі виконує Надія Шелест. Її героїня — яскрава, емоційна й зовсім не схожа на саму акторку.
— Роль Юлі стала для мене цікавим викликом і новим досвідом, — ділиться Надія Шелест. — Вона має яскравий, вибуховий характер і зовсім не схожа на мене, саме тому мені особливо цікаво втілювати цей образ на сцені, проживати її емоції та намагатися зрозуміти її. У виставі багато несподіваних поворотів, за якими цікаво спостерігати й замислюватися над тим, на що людина готова піти заради власних бажань і цілей.
Інша молода акторка — Анна Половинко — у другому складі грає Яну. Глядачі вже могли бачити її у виставі «Гетьман і король», однак нова роль вимагає зовсім іншої пластики й характеру. Яна опиняється в ситуації, де логіка звичайного журналістського розслідування більше не працює. Їй доводиться прийняти правила гри, які встановлюють інші.
— Моя героїня Яна існує в умовах тотального абсурду, — розповідає Анна Половинко. — Коли все навколо перетворюється на відвертий фарс, вона приймає ці правила гри і вперто рухається до власної мети.
«Полювання на мисливця» побудоване на швидкій зміні обставин і балансі між комізмом та напругою. Глядач разом із героїнями поступово втрачає впевненість у тому, хто тут контролює ситуацію, а хто лише думає, що контролює. Але за зовнішньою легкістю комедія залишає цілком серйозне питання: де проходить межа між професійними амбіціями та готовністю переступити через власні принципи?
Фото Сергія НІКОЛЬЧУКА