У прифронтовому Миколаєві баскетбол став символом порятунку та нескореності

У півмільйонному Миколаєві на півдні України – місті, яке колись було центром кораблебудування і де зводили авіаносці, – уболівальники під час війни шикуються в черги за квитками на баскетбол. За 40 кілометрів від лінії фронту, в умовах щоденних обстрілів та відключень світла, улюблений вид спорту став джерелом сили та нескореності.

Щит країни, що обороняється

Український баскетбол повертається у велику гру. Країна піднялася на 38-ме місце серед 154 країн у рейтингу ФІБА та посідає 20-те місце із 46 країн Європи, розташувавшись між Естонією та Швецією. А серцем цієї спортивної стійкості став прифронтовий Миколаїв – баскетбольна столиця Півдня України. Драйву торік додав вихід місцевої команди «Ніко-Баскет» у суперлігу.

Гравці та тренери суперників, які приїжджають на поєдинки в Миколаїв, зізнаються, що грати тут настільки ж важко, настільки й цікаво. Тамтешня аура давно стала легендою серед фахівців. Якось це підтвердив Айнарс Багатскіс, головний тренер збірної України, який на той час паралельно очолював «Київ-Баскет». Після виграного поєдинку суперліги латвійський фахівець на післяматчевій пресконференції не приховував полегшення:

«Грати тут – це завжди іспит на міцність. Це якась неймовірна енергетика, трибуни женуть господарів уперед, а місцева команда гризе паркет і чіпляється за кожен м’яч. З Миколаєва головне – винести ноги, і я радий, що нам це сьогодні вдалося!»

Гарячі миколаївські трибуни

Навіть коли команда поступається, переповнені трибуни спортшколи «Надія» підтримують своїх до хрипоти, з барабанами та горнами. У цьогорічному сезоні ігри збирали в середньому 1500 глядачів. За моніторингом «Миколаївських новин», це більше, ніж у Києві, Дніпрі та Рівному разом узятих, хоча вартість квитків становила 150-200 гривень. Та й треба віддати належне відвазі суперників. Вони проголосували за проведення матчів сезону 2025-2026 років у Миколаєві, не побоявшись їхати сюди, попри російські обстріли.

Від «Монако» до «Ніко-Баскета»

Любов до баскетболу не виникла на порожньому місці – вона гартувалася з середини ХХ століття. Головна команда мала кілька назв – «Спартак», «МКІ» (Миколаївський кораблебудівний інститут), «Корабел», СК «Миколаїв», МБК «Миколаїв». Але нові вивіски суті не змінювали.
Миколаївська школа дає спорту багатьох видатних майстрів. Приклад – Сергій Гладир. Двадцять років тому він розпочинав свій шлях у молодіжній збірній України, після чого був обраний на драфті НБА клубом «Атланта Хоукс» і зробив кар’єру в європейських топчемпіонатах. Згодом миколаївець перейшов на тренерську роботу. Здобув цього сезону для «Монако» титули чемпіона та володаря кубка Франції. Нині Сергій Гладир входить до штабу збірної України, яка змагається за путівку на чемпіонат світу 2027 року.

Попри війну, естафета поколінь не переривається. Днями Максим Грищук із «Ніко-Баскета» у складі збірної України U-20 у Братиславі виборов титул чемпіона Європи в дивізіоні B, завоювавши для країни право повернутися до еліти молодіжного баскетболу. А FIBA (Міжнародна федерація баскетболу) до того ж відзначила Максима як одного з кращих нападників чемпіонату.

«За такими гравцями, як у нас, – майбутнє українського баскетболу. Одразу троє наших хлопців залучені до збірних України різних вікових категорій. Я бачу їхній потенціал і не сумніваюся, що з часом когось із цих молодих баскетболістів прийме НБА та європейські гранди», – переконаний головний тренер «Ніко-Баскета» Валентин Берестнєв.

Евакуація легіонерів

У лютому 2022 року про таке сходження ніхто й уявити не міг. Війна призупинила спортивне життя країни – чемпіонат суперліги було скасовано. Атаки з повітря нищили цивільну інфраструктуру міста. Ракети С-300 розірвалися у безпосередній близькості від спортшколи «Надія», залишивши вирви на території дитячо-юнацької спортивної школи та в чаші Центрального міського стадіону.

Ситуація тоді загострювалася мало не щогодини. Посольство США в Україні виступило з терміновою і настійливою рекомендацією до всіх своїх громадян негайно залишити південний регіон. Для МБК «Миколаїв», який протягом десятиліть представляв місто у вищому дивізіоні, це стало нокаутом. Адже в Миколаєві перебували п’ять американських і один хорватський легіонер. Тож всім іноземцям довелося екстрено залишати місто.
Коли українські воїни відігнали російські війська від Миколаєва, зайшла мова про повернення до гри. «Ніко-Баскет» заявився до вищої ліги, виборов спочатку «бронзу», а через рік «срібло» чемпіонату і запрошення для Миколаєва знову грати в елітному дивізіоні.

Нинішнє дебютне сьоме місце в суперлізі – не межа. Вже є перспективи перед чемпіонатом 2026-2027 – команда зберегла кістяк і уклала контракти майже з усіма ключовими гравцями.

Центр незламності

Епіцентр баскетбольної пристрасті – спортшкола «Надія» – розташований поруч із берегом Південного Бугу, на вулиці з промовистою назвою Спортивна. Це цілий кластер, поруч – найстаріший в Україні яхт-клуб, стадіон на 20 тисяч глядачів, тенісні корти, трамплін для фристайлу.

Під час важких воєнних зим спортшкола перетворилася для містян на один із головних осередків життя. Коли місто занурювалося у суцільну пітьму, в «Надії» розгортали Пункт незламності. Поки люди приходили сюди зігріватися й зарядити гаджети від генераторів, у залі під той самий гул техніки тренувалися баскетболісти.

Попри війну, в регіоні створили Федерацію баскетболу Миколаївської області. Нині її очолює тимчасово виконувач обов’язків голови обласної військової адміністрації Георгій Решетілов. Він не пропускав домашніх матчів, підтримуючи команду. На трибунах поруч були військові, поранені бійці підрозділу «Азов», звичайні родини з дітьми.

Світло телефонних ліхтариків

Ні обстріли, ні блекаути не здатні зупинити гру під щитами. Під час поєдинку проти івано-франківського «Прикарпаття-Говерли» на арені раптово зникло світло через черговий удар по енергосистемі. Але глядачі не залишили трибун. Вони одночасно дістали телефони і ввімкнули ліхтарики, підсвічуючи майданчик, допоки фахівці запускали генератори.

На пам’яті і принципове дербі Миколаєва та Одеси – двох найбільших сусідніх портових міст Півдня України. Воно розтягнулося на шість годин через російський безпілотник-розвідник у небі! Гравці й глядачі двічі прямували в укриття, але щоразу поверталися на свої місця, щоб продовжити поєдинок.
На баскетболі зустрінеш не всіх. Захисник команди Максим Штанько – зараз у лавах територіальної оборони, Юрій Зозуля, який свого часу виступав за «Миколаїв», за мужність у боях отримав орден Богдана Хмельницького. Відомий фанат на псевдо Ярик Форвард був сапером у ЗСУ і тільки-но повернувся з фронту. Цікавою є історія форварда Олексія Адедірана, який має нігерійське коріння. Ще на початку війни спалив свій російський паспорт та приєднався до волонтерського руху.

...У прифронтовому місті баскетбол перестав бути просто одним із видів спорту. Для його мешканців це психологічна опора. Гра повертає відчуття нормального життя і засвідчує, що Миколаїв був і залишається форпостом незламності Українського Півдня.

«Ніко-Баскет». Контури сезону 2026-2027

Вихованець миколаївського баскетболу, 25-річний центровий Олександр Гарбар, і надалі захищатиме кольори «Ніко-Баскета». Про це повідомили в клубі.

Минулого сезону баскетболіст провів 24 матчі. У середньому за 18 хвилин на паркеті Олександр Гарбар набирав 6,9 очка та робив 4,4 підбирання із середнім рейтингом ефективності 8,8.

Раніше «Ніко-Баскет» оголосив про підписання контрактів із Максимом Грищуком, Максимом Сафоновим, Богданом Лук’яном, Артемом Водолазським, Данилом Стрижаком, а також перспективними новачками Ярославом Карпюком та Єгором Рижковим.