Олександрівка: у село, яке пережило апокаліпсис "рускага мира", таки повертаються люди (фото)
До війни у селі було 2500 мешканців. Сільське господарство та лиман годували людей. В окупації залишилося до десятка людей.
Нині вже працює сільрада. Активно допомагає тим, хто повернувся. До села «приходить» і волонтерська, і державна допомога. Люди, з якими вдалося поговорити біля сільради, на позитиві. Всі зайняті, стурбовані і всі налаштовані на те, щоб відновити свою малу батьківщину.
Декілька історій місцевих жителів розповіли бійці миколаївської 123-ї бригади тероборони ЗСУ.
Місцеві зустрічають нас дружелюбно. Замовляють, просять подарувати шеврон. Жінка йде вулицею, бачить військових, підходить, зупиняється і вже не відходить, довго-довго стоїть, видно, їй просто хочеться побути поруч зі своїми.
Літній дядько: «Ось тут я стояв, бачу, вулицею рухаються у дві колони. За пікселем упізнав своїх. Один солдат підійшов, дістав із кишень пару пачок цигарок, упаковку «пенталгіну», віддав, сказав, що медик і допоможе з ліками».
Літня пара – батько і син, обидва вже дуже-дуже в роках. В очах все ще страх. Російських називають «койотами». «Цей койот сидів біля мого будинку у кріслі, дрон підняв над собою, коригував постріли танка, який тут на перехресті стояв, гатив по наших. Цей койот мені каже – увійдеш за ворота, уб'ю. Сусіда розстріляли...»
Усі історії про пограбування, обстріли, вбивства.
Погруддя Шевченка в центрі села побито кулями. Це вони не просто розважалися так – це свідчення ставлення до нашої культури та історії. Це свідчення їхньої власної культури та історії – як був Тарас ним ненависний, так і лишився. За вільне слово, що вказує шлях, особисту мужність, незламність.