У Миколаївській 79-ці сержант Копійка воює ще з березня
Головна його мотивація — перемога.
«Найскладніший мій бій був 7 березня на околиці Миколаєва. Колону ворожої техніки зупиняли ми з побратимами: вісім осіб і одна гармата, й та покалічена. Ми не думали, що хтось із нас виживе: варіантів не було», — так пригадує свій другий день народження викладач Національного університету кораблебудування, а нині старший сержант, артилерист 79-ї окремої десантно-штурмової бригади Сергій Копійка.
Він впевнений, що його артилерійський розрахунок врятував ланцюжок неймовірних збігів та підтримка побратимів:
«Нашу гармату дуже швидко розстріляли з танку та з БМП. Ми вели вогонь попри пошкодження, прямим наведенням, доки могли. А потім стрілецький бій на дуже короткій дистанції, з 15 метрів. Набоїв було небагато. А проти нас танки та «бехи»... Але, слава Богу, наші суміжні підрозділи допомогли. Відкрили вогонь з САУ фактично по наших координатах, і відігнали ворога», — розповідає артилерист. І додає, що запеклий опір став несподіванкою для загарбників.
54-річний Сергій Копійка — кандидат технічних наук, фахівець із використання композиційних матеріалів, знаний і в Україні, і за кордоном.
Але він без сумнівів став на захист України: спершу в 2014 році, а потім — в перший день повномасштабного вторгнення.
«Якщо чесно, я з «егоїстичних міркувань» пішов воювати, — усміхається. — Бо не уявляю, як почував би себе, якби не пішов. Що б я казав доньці, та й всім оточуючим. Всі воюють за свою країну, а я вдома сидів би? 24 лютого я вже був у підрозділі. Пішов, щоб себе не зрадити».
У порівнянні з 2014 роком, війна стала значно жорсткішою, але й українська артилерія переходить на новий якісний рівень: зокрема, активно використовує БПЛА, комп’ютери, планшети з програмами для артилерії та інші технологічні рішення, зауважує Сергій Копійка.
Днями артилеристи та розвідники 79-ки отримали додаткове обладнання від фонду «Повернись живим». І воно вже в роботі, підтверджує артилерист:
«Завдяки допомозі, нам є чим воювати. Воно все дуже недешеве. І без благодійної допомоги було б неможливо такі обсяги обладнання дуже швидко постачати. Так, ми втрачаємо дрони. Але бережемо життя бійців: воно — найдорожче».
Найбільше, за що хвилюється воїн, викладач та науковець — так це за життя дружини та дочки, які залишаються в Україні та волонтерять для ЗСУ. Тому головна його мотивація — це перемога.