Якщо на початку ворог був практично в Миколаєві, то зараз він відкинутий на 20 і більше кілометрів, – полковник Костенко

Роман Костенко, полковник СБУ та народний депутат, який від початку повномасштабного вторгнення рф в Україну тримає оборону на Миколаївщині в інтерв’ю "Еспресо" розповів про те як можна зламати хребет російським військам та як повернути азовців

На початку вторгнення ви були в Миколаєві і зараз залишаєтеся на цьому рубежі. У березні навіть було відео про те, як ви захоплювали російських розвідників. Що за цей час змінилося в обороні міста? Як було і як стало? Кілька деталей про те, як йде оборона міста.

На запитання про те, що змінилося в обороні міста, можу відповісти так: тоді не було оборони міста, а зараз є оборона міста. Можливо, це буде і відповіддю на попереднє запитання про те, що ми недоробили. Я був у Миколаєві вже 26-го чи 27 лютого. Оборони міста, як такої, не було. Трималася артилерія, війська були розпорошені на різних напрямах. У нас не було розвідданих: хто йде, де йде. Розвіддані були здебільшого від місцевих жителів, які повідомляли де йде колона, де якийсь підрозділ. Був суцільний хаос. Думаю, що і у росіян був хаос, коли ми їхні колони били своєю артилерією, але був хаос і у нас. Поступово почали все приводити до ладу, будувати якусь лінію оборони, виставляти війська, почала працювати тероборона. На початку ворог зайшов у місто, в аеропорт, але ми його звідти вибили. Станом на зараз є чітка лінія оборони, яка проходить по лінії межі Херсонської та Миколаївської області. Якщо на початку ворог був практично в Миколаєві, то зараз він відкинутий на 20 і більше кілометрів. І знову повертаючись до попереднього запитання, я вважаю, що на момент вторгнення ми не були повністю готові до оборони і якщо говорити про захоплений тоді Херсон, і про Миколаїв. Це те, що я бачив на власні очі.

- То чому ми не були готові до оборони? Ми вісім років ведемо війну, розуміємо, що ці напрямки на Півдні були загрозливими, на різних нарадах ми чули, що маємо готуватися до оборони, а коли відбулися ці події, то виявилося, що ми не були готовими. Як так трапилося?

- Ну, мабуть, хтось з військово-політичного керівництва недооцінив ситуацію, не повірив, що може бути таке повномасштабне вторгнення. Я скажу так:

90% військово-політичного керівництва, які приходили до нас в безпековий комітет у Верховній Раді, переконували нас, що у противника немає ударних груп і війни найближчим часом не буде.

Не буду називати імен, але це було найвище військово-політичне керівництво. Тому, я думаю, підготовки як такої не було. Я вважаю, що на той час потрібно було призвати резервістів, вивести війська і зайняти оборону. Цього не зробили. І те, що зараз ми тримаємо ворога на тому плацдармі, де він є, те, що ми його втримали, я називаю військовою удачею і, можливо, недопрацюванням російських військ. А ще – гарна реакція наших військових, генералів на ту ситуацію, яка склалася.

Зараз ми стабілізували лінію фронту і навіть говоримо про контрнаступ на Півдні, хоча у людей виникає багато запитань щодо того, коли це відбудеться. На вашу думку, яка має бути оптимальна стратегія визволення Півдня, тієї ж Херсонщини, враховуючи, з одного боку, збереження життя наших воїнів, а з іншого – використовуючи певні технічні переваги? Які оптимальні стратегії має обрати українська сторона для таких дій?

Ну, по-перше, ми повинні зрозуміти, що ніколи не переможемо, ідучи за стратегією "головне – зберегти життя". Це реалії. Ми повинні берегти життя, але на війні не буває без жертв, якщо така стратегія йде попереду, це приреченість на війні. Ми мусимо розуміти, що перебуваємо у війні за незалежність, найкривавішій війні з часів Другої світової. За деякими статистичними даними наша війна є більшою за застосуванням артилерії, а є ще й зовсім інше сучасне озброєння – і танки, і крилаті ракети. Тому треба розуміти, що в цій війні ми повинні самовіддано не поступатися Росії і поставити за головну мету визволення своєї території. Але ми розуміємо, що Росія є ресурсною країною, у неї більше населення, більше мобілізаційного ресурсу. Тому ми повинні використовувати сучасні засоби – дрони, засоби радіоелектронної боротьби, сучасні технології у прицілюваннях та їхнє використання в бойових машинах. Але скільки б технологій ми не використовували, основу складають артилерія, ракетні системи залпового вогню – це 80 відсотків у сучасній війні. Усі готувалися до сучасної війни, будували роботів, говорили про космічні війська, а війна показала, що сучасність у цьому. Далі. Нам потрібні ракети. Треба їх будувати. І якщо вони у нас будуть, ми зможемо завдавати удари по тилах російської армії. Це перспектива. А зараз потрібні артилерія і техніка для наступу. Тому що скільки б у нас не було піхоти – 700 тисяч, може вже 800 тисяч мобілізованих – у цій війні це не відіграє великої ролі. Я завжди наводжу приклади, яким я був свідком – і з нашого боку, і з боку ворога – коли один танк Т-64 чи Т-90, та навіть Т-62, екіпажі якого троє людей, може кілька днів стримувати батальйон, у якому 500 людей. І в цьому батальйоні йдуть поранені, загиблі, занепадає морально-психологічний стан.

Тож для перемоги, особливо на Півдні, треба забезпечити наших людей технікою. Тоді і знизяться наші втрати, і з’явиться надія на звільнення територій.

- Ви згадали про озброєння. Чи можна казати, що надходження іноземної військової допомоги дійсно змінює ситуацію на полі бою, на прикладі вашої зони відповідальності? Чи є ознаки того, що це допомагає стабілізувати ситуацію, завдавати ворогу втрат?

Це дійсно так. Думаю, без допомоги наших партнерів було б значно складніше і втрати були б набагато більші. Поясню на одному прикладі. Два-три місяці тому, Росія мала абсолютну перевагу в артилерії, десь 80 на 20 чи 70 на 30 у завданні ударів по наших силах. Це було досить довго. Але після того як почали працювати HIMARS і були влучення по Новій Каховці та станції Брилівка, були розбиті залізничні шляхи їхнього постачання, було пошкоджено Антонівський міст, солдати в окопах, на полі бою побачили, що щільність вогню істотно зменшилася, а на деяких напрямах ми навіть взяли ініціативу у свої руки. Озброєння наших партнерів є більш влучним, не потребує такої масовості ураження, не ставить під загрозу цивільні об’єкти та людей. Якщо росіянам для ураження об’єкту потрібно 100 пострілів, то тут потрібно два-три постріли. Це озброєння дійсно допомогло трохи стабілізувати ситуацію і зараз ми маємо по артилерії паритет, а на деяких напрямах ми навіть маємо ініціативу – не за рахунок масовості зброї, а за рахунок правильного управління і точної роботи екіпажів цих гармат.

- У одному з інтерв’ю ви сказали, що до кінця 2022 року Україна, враховуючи існуючі сили та засоби, не зможе завершити гарячу фазу війни. То який може бути прогноз, виходячи з поточної точки відліку? Чи можна сьогодні говорити про якісь часові межі активної фази війни?

Тут питання в тому, що від нас ця гаряча фаза залежить тільки частково. Що значить "завершити гарячу фазу"? Якщо противник продовжить напирати на нас нам доведеться його відбивати. Якщо ми хочемо просто зменшити інтенсивність, нам доведеться переходити до оборони і змиритися з тим, що противник закріпиться на тих позиціях, на яких є. І тут питання: якщо ми маємо достатньо озброєння, то не повинні переходити до зниження інтенсивності. Нам потрібне озброєння, щоб постійно завдавати ворогу втрат, постійно збивати його наступальний потенціал. Це робиться за рахунок артилерії, за рахунок знищення його військових об’єктів, тільки так ми можемо робити. А з тим озброєнням, яке є зараз, ми можемо локально нав’язувати йому ініціативу. Зараз ми реагуємо на ініціативу ворога. На мій погляд, зараз наше командування повинно шукати місця, де можна нав’язати ворогу свою ініціативу і змушувати ворога реагувати на наші дії. Дуже перспективне місце для наступу – саме тут, у напрямку Херсона. Це правобережний плацдарм, і якщо тут розробити серйозну операцію, взяти їх у оперативне чи оперативно-тактичне оточення, хоча, на мій погляд, це раніше можна було робити, але рішення приймати Верховному головнокомандуючому, це в перспективі дало б можливість нав’язувати ворогу якісь свої умови і говорити про наших полонених, у тому числі азовців. Тому що що б не говорили про збереження їхнього життя, просто так вони їх не віддадуть.