У Генштабі відповіли на звинувачення, що "Херсон здали без бою" історією командира роти

У нас є кілька Героїв України, які отримали найвищу нагороду саме за бої під Херсоном у перші дні вторгнення росії. Один із них — Дмитро Дозірчий, командир танкової роти 59-ої окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. 24 лютого Дмитро разом із 33 танкістами своєї роти зустрівся з ворожим десантом. росіяни висадилися на мосту через Дніпро. Внаслідок цього вся 59-а бригада опинилася в оточенні. І Дмитро повів свою роту на прорив.

У боях під Херсоном рота Дозірчого перемогла росіян. Це дало змогу вивести з оточення й усю бригаду. За це Дмитро Дозірчий отримав «Золоту Зірку».

Той день — 24 лютого — і перший бойовий досвід запам’яталися хлопцю майже в усіх деталях. Під час зустрічі з hromadske на Херсонському напрямку Герой України Дмитро Дозірчий розповів свою історію боїв на Херсонщині, пише Hromadske.

Недалеко від нас по військовій частині вдарили

У лютому ми проходили злагодження на полігоні Широкий Лан (розташований у Миколаївській області за 90 км від Херсона — ред.). Приблизно 19-го лютого нас усіх терміново перемістили в Херсонську область на Олешківські Піски. Там почалася підготовка: боєкомплект завантажували, паливо дозаправляли, самі машини (маються на увазі танки — ред.) готували.

А десь уже за день мою роту перемістили під Залізний Порт і Лазурне (курортні села на Чорному морі — ред.). Колись дитиною я відпочивав у Залізному Порту. Тепер у нас було завдання: не допустити висадки десанту.

Я до останнього не вірив, що росія почне широкомасштабне вторгнення. Гадав, що може бути загострення десь на Донбасі.

Ще 23-го ми завершували ремонтувати машини, усували недоліки, тож лягли спати приблизно о першій ночі. А вже десь о 5-й годині мені через радіостанцію передали, що чують прольоти невідомих об'єктів, схожі на реактивні двигуни. Спочатку думали, що це якась авіація.

Але потім почули вибухи: недалеко від нас по військовій частині вдарили. Я одразу підняв особовий склад за тривогою, усі зайняли машини й чекали на вказівки. Зі мною був заступник командира танкового батальйону Терелецький. Він дав команду на вихід у район очікування. І вже приблизно о 6-й ранку ми висунулися в район очікування поблизу Лазурного.

На той момент ми все ще не знали про широкомасштабне вторгнення. Перебували далеко від своїх основних підрозділів — орієнтовно за 70 км, у таких місцях, де інтернету не було, ледве-ледве прокльовувався зв’язок.

Я додзвонився до свого командира, доповів про загальну ситуацію та отримав вказівку якнайшвидше переміститися в район Нової Каховки (понад 90 км по прямій — ред.).

Я зібрав усіх своїх командирів, пояснив, що це вже не навчання, і наказав повідомити про це всьому особовому складу. На той момент у моїй роті було багато людей без бойового досвіду. Лише три бійці з 34-ї безпосередньо брали участь у боях 2014-2015 років. Усі інші — переважно молодь від 20 до 35 років.

Я дав вказівку, щоб за маршрутом руху не скупчувалися, бо вже працювала ворожа авіація — ми їх чули, але не бачили. І ще сказав, щоб у разі зіткнення з противником відкривали вогонь на ураження.

Я придивився, що в кабіні точно не наші

Приблизно об 11-й ми зустріли ворога в районі Голої Пристані. У нашому напрямку рухався «КрАЗ». Ми спочатку прийняли їх за наших, віталися. А потім я придивився, що в кабіні точно не наші. Вони пішли в ліс, там спішилися. Ми намагалися їх знищити, але вони зникли.

А вже невдовзі в районі тієї ж Голої Пристані над нашими танками пройшла ворожа авіація — десь 5 вертольотів Ка-52 (ці гелікоптери можуть вражати бронетехніку — ред.) і ще приблизно 10-15 вертольотів десантників. Я ухвалив рішення не відкривати вогонь по них, щоб не провокувати. Натомість завів свою колону в густий ліс. Вертольоти пішли в напрямку Херсона.

Ми вийшли через ліс у район Олешків. Там уже неможливо було розібратися. Якісь підрозділи їхали з Раденська, ми продовжили рух у напрямку Каховки. Я вів колону за собою і бачив, як з того боку всі відходять. Почали снувати думки: куди ти їдеш, звідти всі тікають, а ти прямуєш туди.

Не доїжджаючи до Нової Каховки кілометрів 20, я отримав дзвінок від командира своєї військової частини. Дізнався, що ворог уже був у населеному пункті, зайняв міст, заблокував виїзд і не випускав наші сили — почав знищувати.

Команда прориватися на Херсон

Командир вирішив прориватися на Херсон. Я отримав вказівку від командира військової частини переміщатися в напрямку Олешківського мосту, взаємодіяти з піхотою, знищувати противника, розблокувати міст і зайняти його оборону, щоб забезпечити вихід військової частини з оточення.

Коли ми приїхали в Олешки, там уже стояло дуже багато цивільного транспорту, машинами були заблоковані заправки. Усі намагалися виїхати в напрямку Херсона, але їх обстрілювали й дуже мало цивільного транспорту випускали. На той час Антонівський міст (переправа через Дніпро на околиці Херсона — ред.) був заблокований десантниками росії.

У наших машинах залишався малий запас палива. Я отримав вказівку розблокувати міст і зайняти оборону, а вже далі щось мало вирішитися з дозаправленням.

Перед Антонівським мостом є ще один — через річку Конка. На ньому було дуже багато людей — особовий склад у цивільному. Спочатку було таке відчуття, що це наші люди, вони на техніку ніяк не реагували. Я тоді не ухвалив рішення по них стріляти. Але дав вказівку: у разі агресії з їхнього боку — знищувати (це все-таки були росіяни — ред.).

Ми почали просуватися танками попід мостом. Моя машина рухалася першою, за мною перший взвод, другий, третій.

Мій танк зайшов на міст, ми пройшли вже більше ніж половину переправи і здивувалися, що нічого не відбувається. Я перепитав свого навідника Іллю Кучеренка, чи заряджена гармата танка, і дав вказівку бути напоготові: щойно виявить ворога — вести вогонь самостійно.

І тут по танку щось прилітає — такий удар різкий. Я спочатку подумав, що це Ілля вистрелив. Після удару почало дуже сильно дзвеніти у вухах, біла фарба з внутрішнього боку башти посипалася на нас. Ілля відповів, що то не він стріляв. І після цього ми вже почали відпрацьовувати по всіх спалахах, які бачили, знищували ворога. Ми приймали удари на себе: було видно, звідки виходи, і два мої взводи знищували противника.