Як води напитися: у прифронтовому Миколаєві завершується наймасштабніший «водний» проєкт України

Після Водохреща крига скувала акваторію Миколаївського яхтклубу. Лише посеред ріки, десь у фарватері, бурхлива течія вперто бореться з льодоставом. На березі утворилася товста крижана корка. Там зграйками мостяться чайки та голуби. Одинокого лебедя в цій білизні видає жовтогарячий дзьоб. З кільблоків, ніби з постаментів, дивляться в бік моря вітрильники, а з Турецького фонтану люди навіть у 10-градусний мороз набирають воду. Миколаїв – місто на хвилі, оточене Південним Бугом, Інгулом та лиманом. Але у війну, крім світла і тепла, тут бракує саме води. Чистої і питної.

Корозія металу

12 квітня 2022 року російські війська перебили магістральний водогін Дніпро-Миколаїв. Це сталося на кордоні Херсонської та Миколаївської областей. Всього в кількох кілометрах від «передка». А згодом була підірвана гребля Каховської гідроелектростанції, що остаточно закрило миколаївцям доступ до Дніпра. Проблему частково вирішили. Міський водопровід стали заповнювати водою з Бузького лиману – затоки Чорного моря, а також з Інгульця, правої притоки Дніпра.

Але з кранів потекла брудного кольору підсолена рідина. Домогосподарки навіть посуд мити не наважувалися. Ця вода нищила людям у квартирах сантехніку і каналізацію – роз’їдала металеві труби, крани, сифони, фітинги. На смітнику опинилися пральні машини, посудомийки. Почалася і руйнація центрального міського водопроводу. Він і так був старим і дірявим. Коли підрахували наслідки «води з лиману», комунальники схопилися за голову – знищено 1200 кілометрів труб!

Не минає і дня, щоб у місті не латали діри в трубах. А в середині січня ще й прорвало дюкер на дні Інгулу. Без води залишилисякілька десятків тисяч мешканцівСоляних, Північного, Тернівки. Тільки завдяки світлим головам працівників підприємства «Вік Технології» вдалося запобігти водному колапсу у цих мікрорайонах.

Зневоднене місто

Мій літній сусід мало не щодня піднімає на верхній поверх сталінки кравчучку з кількома шестилітровими бутлями питної води. Робити це взимку стало важче. Поруч кілька безкоштовних «водних точок» у мінусову температуру замерзли, деякі взагалі не працюють. Як варіант, вистояти чергу на зупинці «водного» тролейбусу на Центральному проспекті. Це таке собі ноу-хау від «Миколаївелектротрансу» – розвозити воду тролейбусами і трамваями.

Ситуацію, звісно це не врятує, але то хоч якась альтернатива. Влітку, зранку до ночі, працювали 80 точок видачі очищеної води «Миколаївтеплоенерго». Це був шляхетний жест Данії, що дала грошей. 8-10 мільйонів кубометрів води люди набирають там щомісяця. А ще в місті під час війни пробурили 134 артезіанські свердловини, обладнали 242 установок очищення води.

Звісно, можна питну воду купувати також у точках продажу, там вона коштує близько двох гривень за літр. За 40-60 гривень можна взяти трилітрову пластикову баклажку в магазинах, супермаркетах чи на АЗС. Але це фінансове навантаження на сімейний бюджет, особливо для людей вразливих категорій, старих і немічних. Адже до війни питна вода була в кранах.

Нова Одеса, нова магістраль

Восени 2024 року Кабмін таки наважився будувати магістральний водогін. Вирішили тягнути його з Південного Бугу. Розробили проєкт і розпочали його реалізацію. На спорудження водозабору та трьох ділянок магістралі передбачалося з державної казни витратити 8,8 мільярда гривень.

«Водогін – це три ділянки водозабору з річки, три насосні станції потужністю 640-800 кіловат. Магістраль має загальну протяжність 67,8 кілометра. Вона забезпечуватиме подачу 120 тисяч кубометрів води на добу для Миколаєва та ще 50 тисяч кубів для меліорації Миколаївського району і, зокрема, Нової Одеси», – розповів «Миколаївським новинам» голова Державного агентства відновлення та розвитку інфраструктури України Сергій Сухомлин.

На початку 2025 року високопосадовець малював оптимістичну картину майбутнього водогону посеред південного степу, ще вкритого снігом. Не вірилося. Біля Нової Одеси на власні очі бачив той майданчик, де розгорталося будівництво однієї з насосних станцій. Були лише голі стіни і спецтехніка.

Але «проєкт року в Україні», як його оголосили урядовці, почав швидко розвиватися. Від Миколаївщини контролював процес Віталій Кім. У «групі підтримки» була і місцева преса, репортери популярних сайтів, телевізійники. У прифронтовій області намагалися перевести в публічну площину хід спорудження водогону.

Водолази в Південному Бузі

Дві тисячі фахівців різних професій взяли участь у будівництві. Підрядне підприємство «Автострада» задіяло понад тисячу одиниць техніки – вантажівки, трактори екскаватори, автокрани...

Скловолоконні труби турецького виробництва з піввіковою гарантією укладали в траншеї на глибині 2,4 метри і засипали осадовими породами. Вздовж траси тягнули оптоволоконний кабель, що робив систему повністю автоматизованою.

Бригада водолазів облаштовувала забірну частину. Монтаж бетонних плит вели на дні ріки – воду братимуть з шестиметрової глибини Південного Бугу.

Природне джерело, міцні береги

Нещодавно з колегами побував на місці, звідки все розпочинається – на водозабірній станції. Вона потужна, захищена, сучасна. Очільниця Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області Наталя Жадан пояснила, що проєкт передбачав повний цикл водозабору – від природного джерела до подачі на очисні споруди.

«Автострада» виконала основні роботи за сім місяців, хоча європейські підрядники давали три роки. Було прокладено чотири нитки труб, протяжністю сімсот метрів. На вході біля них встановили спеціальні сітки та електронні системи для відлякування риби, аби вона не потрапила в мережі. Провели берегоукріплення, облаштували гідропост, що визначатиме якість води», – розповіла Наталя Жадан.

Захисників довкілля бентежить проблема обміління річок на півдні країни. Чи не вплине це на функціонування водогону? Наталя Жадан каже, що ні. «Є водосховища, що можна використати в разі потреби. А сонячні електростанції, дизель-генератори, гарантуватимуть роботу в умовах блекауту», – запевняє вона.

Всі об’єкти надійні. Це бетонні споруди, що повністю забезпечують антишахедний захист для обладнання та людей. «У сучасній українській історії такі об'єкти не будувалися», – констатує Сергій Сухомлин.

Люди стільки не чекатимуть

Водогін збудували за 6,3 мільярда гривень. Зекономлені два з половиною мільярди уряд вирішив спрямувати на очисні споруди, сонячні електростанції, реконструкцію каналізаційних систем. Був варіант ще більше заощадити – дочекатися донорів. Начальник обласної військової адміністрації Віталій Кім, розповів, що ці очисні споруди могли би збудувати за фінансової підтримки зарубіжних партнерів, зокрема з залученням Міжнародного інвестиційного банку. Та на це б пішло ще два-три роки. «Люди стільки не чекатимуть», – каже Кім.

Прощавай, Інгулець

Перша вода з Південного Бугу потрапила до Миколаєва наприкінці серпня 2025-го. Тоді ж «Автострада» розпочала зведення нової очисної станції.

З жовтня Миколаїв почали відключати від водопостачання з річки Інгулець. Місто перейшло на нове життєдайне джерело.

Будівельний етап завершили до нового року, після чого розпочали монтаж, налаштування та запуск обладнання нової очисної станції. Тут встановили чотири потужні помпові агрегати. Кожен може перекачувати до 2500 кубометрів води за годину. Нова станція – це високотехнологічний об'єкт, де автоматика в режимі реального часу відстежує 18 параметрів якості води та самостійно регулює подачу реагентів.

Поки ще задіяні і старі очисні споруди «Миколаївводоканалу». За підтримки міжнародних донорів там частково модернізували його обладнання і відремонтували фільтри.

100 гривень за кубометр води?

У грудні, на запитання «Миколаївських новин», якою ж буде цифра в платіжках миколаївців після того, як із кранів полиється питна вода, Віталій Кім не наважився дати прогноз. Але запевнив, що обласна влада шукатиме всі можливості утримати тариф і жорстко його контролюватиме.

А комунальники вже озвучили свої наміри. Попередня вартість води для містян може становити до 100 гривень за кубометр. Зокрема, так вважає в. о. гендиректора «Миколаївводоканалу» Василь Тельпіс. Він каже, що тариф не переглядався з 2021 року. А за цей час витрати підприємства, включаючи вартість електроенергії, значно зросли.

Попри таку заяву, Віталій Кім впевнений, що чинний тариф у 34 гривні можна зберегти. Він наголосив, що до процесу корпоратизації «Миколаївводоканалу» залучили данських партнерів та антикорупційних експертів, аби зробити перевірку і контроль максимально прозорими.

«Місто не повинно перекладати неефективність управління на плечі платників податків», – каже Віталій Кім.

Прозора вода, прозорі тарифи

Міський голова Олександр Сєнкевич наприкінці року розповів, які показники води з Південного Бугу не дотягують до державних норм. Це мутність та лужність. Але вже в січні Віталій Кім запевнив, що вода в кранах відповідає ДСТУ – вона така, як у Києві.

«Наші стандарти стали ще суворішими, бо люди у Миколаєві реально пили воду з крана. Залишилося «дотягнути» два показники через нові очисні споруди, щоб вона офіційно стала питною. Це буде зроблено», – запевнив Кім.

P.S. Чисту воду з крана миколаївцям обіцяють до кінця березня. Чи буде вона питною і чи зростуть тарифи до 100 гривень за куб, покаже час. Але «водних» проблем у місті стане значно менше.