Миколаїв повернув статус баскетбольної столиці українського Півдня

Грудневого вечора півмільйонний Миколаїв занурився в пітьму. Я пішов шукати місце, де б зарядити свій телефон, бо на сьомій годині роботи остаточно згасла редакційна «екофлошка». У той жахливий блекаут на вулиці вогнями сяяв лише супермаркет. За його прозорим склом люди стояли в довжелезній черзі до розеток. А Пункт незламності на Центральному проспекті, що значився поруч, виявився лише на папері. Пошуковик вказав, що пункт є ще в спортшколі «Надія». Туди я і попрямував.

Читайте МН в Telegram: тільки важливі новини

Директор ДЮСШ №4 Денис Роздобудько там саме перевіряв генератор.

«Наш Пункт незламності працює з самого зранку. Для нього виділили окреме приміщення. Тут тепло і, як мінімум, півсотні, людей вже зарядили свої гаджети», – розповів директор. І додав: «Сьогодні у нас були тренування. Баскетболісти ще в тренажерці, готуються до гри...»

Історію про вечірній візит до «Надії» я пригадав кілька днів потому, коли йшов сюди на баскетбол. І намагався знайти відповідь на питання, як культова спортивна споруда перетворилася в символ нескореності і незборимості Миколаєва.

...І тисячі телефонних ліхтариків

Того дня за квитками в «Надію» вишикувалася довга черга в касах, місця для паркування автівок почали займати заздалегідь. Очікувався аншлаг, адже приїхав один із лідерів суперліги «Київ-Баскет». У залі на паркет разом із гравцями на розминку вийшли дівчата з чирлідинг-клубу зі своєю наставницею – заслуженою тренеркою України Іриною Бондаренко. В паузах матчу вони зазвичай підтримують атмосферу спортивного шоу, виконуючи акробатичні та гімнастичні вправи, елементи кікбоксингу.

Та початок матчу затримувався. У місті пролунали вибухи. Диктор замість стартових п’ятірок оголосив повітряну тривогу. Уболівальники з небажанням залишали трибуни, сподіваючись, що загроза швидко мине. Але моніторинги нічого доброго не віщували – дрони з Чорного моря взяли курс на Миколаївщину. Почалася повітряна дуель – ППО проти «шахедів». А після майже двох годин очікування пролунало сумне повідомлення від ФБУ про відміну матчу. «Ніко-Баскет» подякував терплячим уболівальникам, а у відповідь пролунали оплески і скандування «Миколаїв! Миколаїв!».

Матчі сезону 2025-2026 не вперше опинялися під загрозою зриву чи були скасовані. Під час поєдинку з івано-франківським «Прикарпаттям-Говерлою» стався блекаут. Поки включали резервне живлення, темні трибуни і спортивну арену підсвічували тисячі телефонних ліхтариків глядачів.

Дербі Миколаєва та Одеси розтягнулося на шість годин! Через безпілотник-розвідник у миколаївському небі та зустріч у рамках вищої ліги розпочалася з великими запізненням. Протягом гри баскетболістів та вболівальників двічі просили направитися в укриття. Матч дублерів «Ніко-Баскета» з БК «Хмельницький» взагалі не відбувся.

І незважаючи на ось такі перешкоди, за неофіційною статистикою сім домашніх матчів суперліги в «Надії» за участю дебютанта зібрали в 8750 глядачів, в середньому – 1250 за гру! Це більше, ніж уболівальників у Дніпрі, Луцьку, Івано-Франківську, Черкасах, Рівному разом узятих! І це з врахуванням того, що квитки на баскетбол в Миколаєві недешеві – 150-200 гривень.

Пів століття баскетбольного буму

Пояснення феномена глядацьких симпатій варто шукати в історії. Миколаївська команда грала ще за часів СРСР під назвами «Спартак» та МКІ. У вищій лізі вона псувала настрій тодішнім грандам – «Калеву» із Таллінна, московському «Динамо», санкт-петербурзькому «Спартаку», ризькому СКА, «Уралмашу». У місті коївся справжній баскетбольний бум. Спорткомплекс «Зоря», де відбувалися поєдинки, не міг вмісти всіх бажаючих. 1982 року, коли збудували спортшколу «Надія», виявилося, що і вона замала – за кілька років довелося монтувати додаткові трибуни. Ажіотаж на матчі був шаленим.

Саме миколаївський клуб став останнім чемпіоном УРСР, а в часи Незалежності Миколаїв був представлений в усіх чемпіонатах суперліги. Виняток – сезони 2023-20024 і 2024-2025. Тоді було не до спорту. Оборона палили танки, нищила ворожий десант у передмісті. На вулицях встановлювали протитанкові їжаки, готували «коктейлі Молотова» і виловлювали диверсантів. Місто вистояло, закривши ворогу шлях до Південної Пальміри і портів Великої Одеси.

2022. Початок війни, скасування чемпіонату

У лютому 2022 року чемпіонат суперліги було скасовано. Від ковіду якось вдавалося відбиватися, проводячи матчі без глядачів. Але балістика, крилаті ракети і С-300 нищили все без розбору – будинки, супермаркети, школи. Кілька ракет розірвалися в трьох хвилинах ходьби від «Надії», залишивши страшенні вирви в ДЮСШ на вулиці Спортивній і в чаші Центрального міського стадіону.

МБК «Миколаїв», а саме ця команда представляла місто у вищому дивізіоні українського баскетболу, призупинила виступи. Посольство США настійливо рекомендувало своїм баскетболістам залишити України. А між тим у команді до останнього грали п'ятеро заокеанських легіонерів – Трой Барніс, Андре Уолкер, Заїд Херст, Трістін Уоллі, Моріс Крік, а ще центровий Матей Радунич із Хорватії.

Влітку російську орду відігнали кілометрів за тридцять від Миколаєва і клубне керівництво повідомило, що команда повернеться на паркет. Але не судилося... Та баскетбол не загинув.

Того ж року в чемпіонат заявився «Ніко-Баскет-ЦОП», колишній фарм-клуб головної команди Миколаєва. Про суперлігу не йшлося. Грошей ледь вистачило на вищу лігу. Команду очолив Валентин Берестнєв, заслужений тренер України, один із найдосвідченіших коучів вітчизняного баскетболу. Це була відчайдушна спроба порятунку місцевого баскетболу. Скептиків було предостатньо і прогнози невтішні.

Фанат Ярик Форвард – в ДШВ, захисник «Ніко» Максим Штанько в ТРО

Війна тривала. Перспективний захисник «Ніко-Баскета» Максим Штанько пішов у ТРО. За героїзм та мужність лейтенант Юрій Зозуля отримав орден «Богдана Хмельницького» ІІІ ступеня. Він – знаний баскетболіст, за мирного життя теж виступав за «корабелів».

Екс-нападник МБК «Миколаїв» та «Ніко-Баскета» Олексій Адедіран, в якого нігерійське походження, спалив свій російський паспорт. В окопи, як він розповів сам, його не взяли через двометровий ріст, тому почав волонтерити для ЗСУ.

Чимало баскетбольних уболівальників опинилися на лінії вогню. Найзнаменитіший миколаївський спортивний фанат Ярик Форвард – сапер, зараз він воює у складі Десантно-штурмових військ на Харківщині. А ще збирає кошти на підтримку свого бойового підрозділу і не забуває про рідне місто. А знаєте що він у мене нещодавно запитував у месенджері? «Як там «Ніко»?

А як там «Ніко»?

А дійсно, що за команда, яка покликана підтримати традиції миколаївського баскетболу?

2022-го я запитував у Валентина Берестнєва, які шанси на існування має недосвідчена команда, що заявилася у «вишку». Він і сам вагався, переживав.

«Все залежатиме від того, як розпочнемо турнір. Миколаїв – «домашня» команда, що завжди тримала в обоймі шостого гравця – уболівальників. А тепер всі матчі для нас будуть виїзними, бо через небезпеку Миколаєві матчі не проводити не дозволять. З досвідчених – лише нападнику Максиму Шепелю за тридцять, решта – молодь», – розповідав тренер.

Той сезон відродження був як перший млинець. «Ніко-Баскет» до плей-офф не потрапив, хоча виграв «втішний» турнір за місця з 9-го по 16-е. Та поштовх зроблено. В команду повірили можновладці і бізнес, що вижив під час війни. Баскетбол отримав друге дихання. Була створена Федерація баскетболу Миколаївщини, яку очолив перший заступник начальника обласної військової адміністрації Георгій Решетілов. Відродили обласну Аматорську лігу, де нині змагаються шість команд, у тому числі з Вознесенська. Зберегли у вищій лізі жіночу баскетбольну команду, яку тренують Володимир Терентьєв та Денис Роздобудько. Миколаївщина долучилася і до баскетбольних змагань в рамках «Пліч-о-пліч всеукраїнські шкільні ліги».

«Ніко-Баскет» збирає титули

У сезоні 2023-2024 «Ніко-Баскет» взяв «бронзу» вищої ліги, потім виграв Молодіжну лігу України. Минулого сезону стався справжній прорив. 13 грудня 2024 року в Миколаєві відбувся перший матч від початку війни. «Ніко-Баскет-ЦОП» грав із «БІПА» (Одеса).

Баскетбол знову став атрибутом життя громади. Якось після нічного падіння «шахеда» в центрі міста і після жахливої атаки на ТЕЦ, понад вісімсот миколаївців прийшли в «Надію» підтримати своїх на матчі з «Харківськими соколами»... Що не кажіть, а баскетбол об’єднує. Він робить містян згуртованими, додає впевненості і сили...

Того сезону миколаївці стали срібними призерами чемпіонату України у вищій лізі, поступившись лише харків'янам. А згодом команди цих двох прифронтових міст отримали офіційне запрошення до суперліги. І найприємнішою новиною стало те, що клуби суперліги на своєму закритому засіданні проголосували за проведення матчів сезону 2025-2026 у Миколаєві!

Отримав нагороду і Берестнєв. Згідно з президентським указом йому було присвоєно звання заслуженого працівника фізичної культури і спорту України.

2025. Сезон надій

У нинішньому складі «Ніко-Баскета» всі гравці народилися в XXI столітті, за винятком капітана команди Богдана Лук'яна – йому в грудні виповнилося 26 років. І поки жодного легіонера. Кістяк – вихованці миколаївського баскетболу. Повернулися в рідний Миколаїв Максим Сафонов і Дмитро Лихий, Максим Зайцев і Олександр Гарбар. Підсилили команду Максим Грищук, Віталій Володін, Ростислав Кабанов, Антон Стуров. Вони з хорошою спортивною амбіцією і перспективою, виступали за юнацькі та молодіжні збірні України.

«За такими гравцями, як у нас, майбутнє українського баскетболу», – впевнений головний тренер Валентин Берестнєв.

Поразки в останніх домашніх матчах року, що минає, дещо зіпсували настрій. Минулого вікенду миколаївці поступилися діючому чемпіону «Дніпру» – 56:96 та БК «Запоріжжя» – 67:78. Ці матчі через повітряні тривоги теж ледь не відмінили.

Валентин Берестнєв залишився вкрай незадоволений діями своїх підлеглих і роздавав їм на горіхи. Бо, принаймні, вони могли врятувати гру з запоріжцями. Але ще рік тому про конкуренцію з лідерами годі було й думати. Нині планка миколаївського баскетболу піднялася. Наймолодша команда перебуває поки на 9-й сходинці турнірної таблиці, але ще бореться за плейоф, куди потрапляє 8 команд.

На трибуні з Кімом

Баскетбол – не тільки культовий вид спорту в місті. Він духовно об'єднує людей у вірі, що в цій війні Україна вийде переможцем. Коли важко – це чудова психологічна підтримка і місце спілкування.

На ігри ходить Віталій Кім, до речі, теж колишній баскетболіст. Можна тут зустріти Георгія Решетілова, голову обласної ради Антона Табунщика, мера Олександра Сєнкевич, очільника обласного спорту Михайла Ніколаєва. А ще команду підтримують ветерани, «азовці», юні баскетболісти СДЮСШОР-4, знані лікарі, політики, колишні і нинішні зірки світового спорту.

У Миколаєві уболівають до хрипоти, з дудками, горнами і барабанами. Навіть коли рідна команда програє -20, її женуть в атаку. Шаленіють від данків Грищука, блокшотів Гарбара, кидків із-за периметра Кабанова, проходів під щит Сафонова і Лук’яна. Емоції зашкалюють...

Час легіонерів

На останній пресконференції Берестнєв анонсував можливу появу в команді трьох легіонерів. «Ніко-Баскет» всю війну вправлявся без зарубіжних гравців, хоча в Миколаєві їх був не один десяток – з Канади, США, країн Балтії, Хорватії, Африки. А на пам’яті лише декілька. Центровий Ден Маклінток свого часу дебютував у НБА за «Денвер Наггетс», а два сезони потужно відіграв у МБК «Миколаїв». Справжньою знахідкою став Квентін Петерсон. Американський нападник сезон 2019-2020 року завершив у статусі кращого бомбардира української суперліги з рекордним 531 очком. У середньому за гру він закидав 29,5 очка і самотужки міг вирішити долю будь-якої гри. Після цього улюбленця миколаївських уболівальників переманив 17-разовий чемпіон Данії «Баккен Беарс», учасник Ліги чемпіонів ФІБА.

А ще два сезони виступав за МБК «Миколаїв» форвард національної збірної Нігерії Кейт Омоера.

Були і тренери-легіонери. Два з половиною роки на чолі команди стояв латвійський фахівець Агріс Галвановскіс. За його каденції МБК «Миколаїв» піднявся на сьому сходинку суперліги.

Баскетбольна столиця

Днями світ відзначив 134-річницю баскетболу. На планеті 2,7 мільярда прихильників цієї гри, 450 мільйонів зареєстрованих гравців. У рейтингу ФІБА Україна, попри війну, обіймає, 40-й позицію, національна збірна продовжує відбір на чемпіонат світу-2027. А підгрунтя вітчизяного баскетболу сховане ось у таких містах, як Миколаїв. Наш баскетбол – це знані тренери Геннадій Защук, Володимир Родовинський, Віталій Черній, Валентин Плешаков, Віктор Беженар, Валентин Берестнєв, Олександр Шнейдер, Олександр Цикалюк. Це судді ФІБА Сергій Защук та Сергій Чайковський. Це професор Юрій Жуков. Це ректор НУК Євген Трушляков. Це журналіст Юрій Демченко, який під час війни написав чудову книгу «Мій баскетбол». Це Сергій Розумяк та Євген Долгов, автори Гімну баскетболу клубу «Миколаїв». Це колишні президенти клубів Андрій Черепанов, Микола Бобров, Микола Жук та нинішній – Андрій Туриця. Це знамениті баскетболісти Сергій Гладир та Костянтин Фурман, Борис Берестнєв та Леонід Шиманський, Олександр Чаусов та Вадим Полях, Олексій Онуфрієв та Григорій Хижняк... Хтось із них пішов у засвіти, хтось переїхав до іншої країни, але всі вони яскраві особистості міста великого баскетболу, міста-героя Миколаєва.