21 января

Побачила світ книга Тараса Креміня «Сто слів про Андрія Антонюка»

Комментарии: 1

Народжений з палiтрою

Хлопчина прийшов у наш світ на тому клаптикові землі, звідки за часів прапрадіда голос півня на світанку чули три країни: католицька Польща, мусульманська Туреччина та наша християнська Україна - на Богопіллі.

Тільки вслухайтесь в ім'я цього маленького краю - Боже поле! Це звідси пішла легенда: українець, як йому і личить, запізнився на час, коли Бог роздавав землю. Але Вседержитель милостивий, він сказав: «Я тут залишив клаптик собі, то віддаю його вас». І тому тут земля - справжня годувальниця, тому тут народжувались рукодільниці рівня бабусі Мотрі, садівники-городники, як дід Семен, капітани великих суден, як Сашко Юріїв, поети, як Микола Вінграновський... То хіба зайвим був тут живописець рівня класиків? І Бог його послав.

Я думаю про це, гортаючи сторінки гідного літературного пам'ятника великому художникові Андрієві Антонюку. Зваяв його і передав людям земляк, приятель і шанувальник художника поет, вчений і громадський діяч Тарас Кремінь.

Образна назва «Сто слів про Андрія Антонюка», іконопис життя художника, зібраний з найпотаємніших ніш та закутків, галерея репродукцій, якісних, вдумливо розташованих, як в хорошому музеї, і докладний вступ та переконливі коментарі самого упорядника. Вже розглядаючи світлини, а потім живопис маестро, маєш широку уяву про талант і відданість його своїй землі. До того ж тут культура древніх язичників нашого краю так делікатно і впевнено переходить в чисте, іконописне християнство, що помічаєш споріднення епох лише потім, пригадуючи, переживаючи враження від побаченого на сторінках. А ще прочитане!

Думки, що випливають з прочитаного, ото і є внутрішній образ художника.

Дуже різні люди поклонялись палітрі Андрія Антонюка, але думав маестро так: вас багато, мислячі мислять оригінально. До серця я допускаю лише близьких мені за вірою, правдою і мовою. Світів багато навкруги, але мій світ то Україна з її обріями землі і рисами обличчя. І жодне полотно майстра не назвеш іншою мовою, окрім української. То прямо, хто підспудно це розуміють усі співавтори книги. Пристрасть до національної, земної філософії Андрій Антонюк передає пензлем не гірше, аніж словом. Так розуміє полотна, присвячені Григорію Сковороді знавець мистецтва Валерій Малина. І під цим гріх не підписатись.

Мало хто звернув увагу, а в книзі, здається, згадано лише побіжно, що найхарактерніші прояви почуття на ликах іконописних образів дуже нагадують могутню гру життя точнісінько таку, яка не сходила з чола і губ самого Андрія. Ось чому в спогадах сина Данила відчуваємо, що сама присутність батька вже творила щасливу ауру в домі. А колега Михайло Озерний додає, що з першої зустрічі з молодим Андрієм почув щиру, закорінену в ньому українську мову, і таку ж селянську прямоту і відвертість.

Я не раз чув з уст Антонюка: мистецтво має дивувати. Дивує і книга про майстра. Укладач підняв архіви, в котрих рецензії, листи, довідки, протоколи і ще і ще… і виклав на початку книги стислі думки, відібрані і влучні, а наприкінці приставив авторів усіх фрагментів, поміщених на сторінках фоліанта. Справді дослідницька робота, варта дисертації. А ще усякий коментар і всіляке зауваження показує, який гідний круг людей тягся до Андрія Антонюка, товаришував з ним, дружив, писав про нього.

Філософ Євген Сверстюк твердить: «Це імя спалахнуло яскравою зіркою на сузір'ї наших талантів». Одесит Андрій Тарасенко свідчить, що картини Антонюка передбачають безмежні можливості «прочитання» - інтерпретації. Їх прості та вічні архетипічні образи нагадують про першооснови, моделі життя. Миколаївець Лев Траспов зібрав кілька монологів Андрія і розкрив його внутрішню фронду. Містилась вона не в викликах молодої душі, але в розумінні поклику мистецтва. Скажімо, в часи, коли поет Висоцький замовчувався, художник Антонюк зустрічався з ним і писав його портрети. Колишній чиновник обласного рангу Віталій Лоскутников прямо зізнається: «Його (Андрія) не дуже милували в партійних колах». Віктор Покиданець в ті часи радив геніальному приятелеві: «Осторожно по льду». Та Антонюка не було б на Олімпі, коли б він боявся парт босів чи прислухався до застережливих.

Привожу ці цитати і думки учасників Антонюка, аби показати, що книга про нього неписана я цікавий багатослійний роман, читабельний і достовірний.

Книга «Сто слів про Андія Антонюка» вперше відверто показує драму великого художника в недавні часи. Людина веселого норову, часом «безшабашний», як каже той же Озерний, запальний (автор цих рядків був свідком, коли Андрій ледь не скинув з шостого поверху усю патетичну виставку партійного живописця)… в той же час на полотнах - митець сакрально чистий, відповідальний, переповнений страхом Божим і радістю буття.

Недарма визнаний поет Еміль Январьов завершує вірша, присвяченго великому художнику Антонюку такими словами:

 Не заметишь сразу,
не ответишь сразу:
если так пляшется,
почему плачется?

Недарма якось за пивом, під старим абрикосовим деревом ще молодий Андрій сказав:

- Я народився з палітрою.

Анатолій МАЛЯРОВ,
письменник

    Просмотров:
    comments powered by HyperComments