Різ­двя­не пос­лан­ня Во­ло­ди­ми­ра, мит­ро­по­ли­та Ми­ко­ла­їв­сько­го і Бо­го­яв­лен­сько­го бо­го­лю­би­вим пас­ти­рям

До­ро­гі у Хрис­ті брат­тя і се­с­т­ри! Хри­с­тос На­ро­див­ся! Сла­ві­мо Йо­го!
Ни­ні на зем­лі на­ро­див­ся для вас Спа­си­тель (Лк. 2,11)

Здій­сню­ю­чи дав­ні про­роц­тва, Він на­ро­див­ся у Ви­ф­ле­є­мі від Пре­свя­тої Ді­ви Ма­рії. Ан­ге­ли на не­бі зас­пі­ва­ли піс­ню: «Сла­ва у виш­ніх Бо­гу і на зем­лі мир в лю­дях бла­го­во­лін­ня». (Лк 2, 14).
Мла­ден­ця Ісу­са зус­трі­ча­ють сми­рен­ні лю­ди, які спов­не­ні на­ді­єю на Бо­жу до­б­ро­ту.
Му­д­ре­ці, ве­де­ні зір­кою, зда­ле­ка прий­ш­ли в­кло­ни­ти­ся йо­му. Бід­ні па­с­ту­хи, кот­рі пас­ли ота­ри овець у по­лі, по­чув­ши бла­гу звіс­тку від ан­ге­лів, пос­пі­ши­ли на зус­тріч із Ца­рем, по­кла­де­ним у яс­лах.
Хри­с­тос сми­ре­нний і не­по­міт­ний. Ве­лич тай­ни вті­лен­ня Бо­га не по­тре­бує зов­ніш­ньої сла­ви. Сьо­год­ні най­ви­ща сла­ва Бо­жа вті­ле­на в йо­го ве­лич­но­му сми­рен­ні, в йо­го лю­бо­ві до лю­ди­ни.
Наш слаб­кий ро­зум не може вміс­ти­ти, збаг­ну­ти, піз­на­ти ве­лич ці­єї по­дії, то­му нам пот­ріб­но хо­ча б ча­с­т­ко­во зро­зу­мі­ти те, що звер­шив для нас Бог че­рез своє вті­лен­ня.
Хри­с­тос прий­шов на зем­лю не­по­міт­но для люд­с­т­ва і від­крив се­бе тіль­ки тим, хто шу­кав йо­го. З на­ро­д­жен­ням Ісу­са Хри­с­та у сві­ті все змі­ни­ло­ся. Він по­клав кі­нець си­лі за­ко­ну і бо­же­с­т­вен­ною бла­го­дат­тю пре­об­ра­зив все тво­рін­ня.
На­ро­д­жен­ня Бо­го­мла­ден­ця Ісу­са бу­ло згід­но усіх про­роцтв про ньо­го. Те, що бу­ло в Ста­ро­му За­ві­ті при­хо­ва­ним і по­кри­тим те­м­ря­вою, від­кри­ло­ся те­пер і за­ся­я­ло бо­же­с­т­вен­ним світ­лом. Бог - Тво­рець Всес­ві­ту - з'явив­ся сми­рен­ним Не­мов­лям - яко­го че­кав світ від по­чат­ку сво­єї іс­то­рії, прий­няв­ши Бо­жу обіт­ни­цю про з'яв­лен­ня на зем­лі Спа­си­те­ля і Ви­ку­пи­те­ля люд­с­т­ва.
Сьо­год­ні ра­діють не­бо і зем­ля, ра­діє весь хри­с­ти­ян­сь­кий світ, що наш Тво­рець не по­ки­нув сво­го тво­рін­ня, але прий­шов, щоб прий­ня­ти йо­го во­лю. Він став лю­ди­ною, щоб роз­ді­ли­ти з нею її жит­тя: її біль і ра­дос­ті, її три­во­гу і не­впев­не­ність.
Гос­подь стає од­ним з нас, оголошує се­бе на­шим Спа­си­те­лем і Виз­во­ли­те­лем. Ми ра­ді­є­мо, що у свя­ті Різ­два Хри­с­то­во­го ми біль­ше не по­чу­ва­є­мо­ся са­мот­ні­ми і по­ки­ну­ти­ми, що Він нас лю­бить, ба­чи­мо вті­ле­ну лю­бов Бо­жу у но­во­на­ро­д­же­но­му ди­тят­ку Ісу­сі, який ніж­но спо­чи­ває у яс­лах на сі­ні.
Бог явив­ся на зем­лі, і од­но­час­но з'яви­ла­ся і до­с­ко­на­ла лю­ди­на, від­крив­ши нез­баг­нен­ну цін­ність люд­сь­кої осо­би­с­тос­ті. Як лю­ди су­час­нос­ті ми особ­ли­во пе­ре­жи­ва­є­мо наш грі­хов­ний стан, ко­ли щод­ня ба­чи­мо ра­зом із Псал­мос­пів­цем, що «всі за­блу­ди­ли, всі нік­чем­ні ста­ли: не­ма тих, хто чи­нив би до­б­ро, не­ма жод­но­го» (Пс. 13.3).
До вті­лен­ня Хри­с­та лю­ди­на не мог­ла ус­ві­до­ми­ти, нас­кіль­ки нез­баг­нен­на гід­ність люд­сь­кої осо­би­с­тос­ті, яка зів'яла і по­мер­к­ла піс­ля па­дін­ня. До при­ше­с­тя Хри­с­та тіль­ки ду­же ве­ли­кі бо­го­прос­віт­ле­ні лю­ди мог­ли від­чу­ва­ти ве­лич люд­сь­кої осо­би­с­тос­ті і зди­ву­ван­ня Псал­мос­пів­ця, який ска­зав: «Що є лю­ди­на, що Ти пам'ята­єш про неї. Ти со­тво­рив її ма­ло чим мен­шою за ан­ге­лів, сла­вою і че­с­тю увін­чав її». (Пс. 8, 5-6).
Cьо­год­ні на­шій Ук­ра­ї­ні і всьо­му ук­ра­їн­сько­му на­ро­до­ві не­лег­ко. Ми пе­ре­жи­ва­є­мо непрос­ті ча­си. Рік, що ві­дій­шов у віч­ність, був особ­ли­во важ­ким - це час ви­про­бу­вань: вій­на на Схо­ді. Зус­трі­ча­ю­чи Різ­дво Гос­по­да на­шо­го Ісу­са Хри­с­та, звер­ні­мо­ся до Бо­го­мла­ден­ця з про­хан­ням: спог­лянь, Гос­по­ди, на на­шу кра­ї­ну, на наш ук­ра­їн­ський на­род, який страж­дає. Бла­го­сло­ви йо­му, Гос­по­ди, по­до­ла­ти про­ти­річ­чя, пе­ре­мог­ти не­на­висть і на­силь­с­т­во, роз­по­чав­ши но­вий шлях бра­тер­с­т­ва і лю­бо­ві.
Скла­да­ю­чи по­дя­ку Бо­го­ві за ми­ну­лий рік, про­сі­мо йо­го, щоб дух свя­тий прос­ві­тив на­ші сер­ця, щоб ми мог­ли роз­піз­на­ти в Мла­ден­ці Ісу­сі спа­сін­ня, да­ро­ва­не Бо­гом кож­но­му з нас і кож­ній лю­ди­ні. Справ­жнє жит­тя - це жит­тя у Гос­по­ді, який за­ра­ди нас на­ро­див­ся у Ви­ф­ле­є­мі.

Хрис­тос на­ро­див­ся!
Сла­вi­мо йо­го!