Третейський розгляд не є правосуддям
Під час перевірок платників податків та узгодження податкових зобов'язань почастішали спори щодо включення платником податку до складу валових витрат сум заборгованості на підставі рішень третейського суду. З цього приводу провідний юрист ДПІ у Центральному районі міста Миколаєва Олександр Радчич зазначає:
«Підпунктом 12.1.1 пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, що платник податку - продавець товарів (робіт, послуг) - має право збільшити суму валових витрат звітного періоду на вартість відвантажених товарів (виконаних робіт, наданих послуг) у поточному або попередніх звітному податкових періодах у разі, коли покупець таких товарів (робіт, послуг) затримує без погодження з таким платником податку оплату їхньої вартості (надання інших видів компенсацій їхньої вартості). Таке право на збільшення суми валових витрат виникає, якщо протягом такого звітного періоду відбувається будь-яка з таких подій, зокрема платник податку звертається до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.
Згідно з положеннями ч. 1
ст. 124 Конституції, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Тому в контексті статті 55 Конституції органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав.
Третейський розгляд спорів сторін у галузі цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування.
Згідно з положеннями ч. 5
ст. 124 Конституції, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до Закону України «Про третейські суди», вони приймають рішення тільки від свого імені (ст. 46), а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов'язковими лише для сторін спорів. Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (ст. 57 Закону, пункт 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Отже, третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у галузі цивільних і господарських відносин.
Третейські суди та Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України не належать до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України).
З аналізу положень Закону України «Про третейські суди» випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та що охороняються відповідно до закону інтересів фізичних та/або юридичних осіб у галузі цивільних і господарських правовідносин.
Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в 7-му абзаці ст. ст. 2, 3 Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», арбітраж - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.
Таким чином, третейські суди та Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України не здійснюють правосуддя, їхні рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.
З огляду на вищезазначене та враховуючи статті 124, 125 Конституції України, платник податку має право на збільшення суми валових витрат відповідно до підпункту 12.1.1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» лише у випадку звернення до суду загальної юрисдикції, що ухвалює рішення іменем України. Застосування підпункту 12.1.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під час звернення платника податку до третейського суду та Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України є неправомірним.
Згідно з положеннями ч. 1
ст. 124 Конституції, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004).
Тому в контексті статті 55 Конституції органи судової влади можуть здійснювати функцію захисту майнових і немайнових прав.
Третейський розгляд спорів сторін у галузі цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування.
Згідно з положеннями ч. 5
ст. 124 Конституції, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до Закону України «Про третейські суди», вони приймають рішення тільки від свого імені (ст. 46), а самі ці рішення, ухвалені в межах чинного законодавства, є обов'язковими лише для сторін спорів. Забезпечення примусового виконання рішень третейських судів перебуває за межами третейського розгляду та є завданням компетентних судів і державної виконавчої служби (ст. 57 Закону, пункт 1 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження»).
Отже, третейський розгляд не є правосуддям, а рішення третейських судів є лише актами недержавної юрисдикційної діяльності з вирішення спорів сторін у галузі цивільних і господарських відносин.
Третейські суди та Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України не належать до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України).
З аналізу положень Закону України «Про третейські суди» випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та що охороняються відповідно до закону інтересів фізичних та/або юридичних осіб у галузі цивільних і господарських правовідносин.
Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в 7-му абзаці ст. ст. 2, 3 Закону України «Про третейські суди», є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про міжнародний комерційний арбітраж», арбітраж - це будь-який арбітраж (третейський суд) незалежно від того, чи утворюється він спеціально для розгляду окремої справи, чи здійснюється постійно діючою арбітражною установою, зокрема Міжнародним комерційним арбітражним судом або Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України.
Таким чином, третейські суди та Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України не здійснюють правосуддя, їхні рішення не є актами правосуддя, а самі вони не входять до системи судів загальної юрисдикції.
З огляду на вищезазначене та враховуючи статті 124, 125 Конституції України, платник податку має право на збільшення суми валових витрат відповідно до підпункту 12.1.1 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» лише у випадку звернення до суду загальної юрисдикції, що ухвалює рішення іменем України. Застосування підпункту 12.1.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» під час звернення платника податку до третейського суду та Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України є неправомірним.