«На замiну корумпованому i недiєздатному парламенту й уряду прийде влада, яку обере народ»

17 жовтня 2002 року Конституційний суд фактично створив усі необхідні передумови для нинішнього третього Указу Президента. Нагадати, що рішення Конституційного суду за законом переглядатися не можуть. Розглядаючи свого часу це питання, КС протлумачив 82-у статтю Конституції, дослівно: «Верховна Рада є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу». Саме тоді Конституційний суд постановив, що ця «вимога є умовою повноважності Верховної Ради протягом всього періоду скликання і не може розглядатися лише як підстава для відкриття її першого засідання першої сесії». Це означає, що у разі відсутності 151 депутата, Верховна Рада не може функціонувати. Таким чином, КС надав усі відповіді на питання, які так «схвилювали» у сьогоденні проурядову коаліцію: Партії регіонів, КПУ, СПУ. А чи схвилювали? Все набагато тривіальніше. Просто представники цих партій у Верховній Раді намагаються будь-якою ціною втримати свої корпоративні преференції, пільги, недоторканість, запроваджені тіньові схеми і таке інше шляхом відвертого ігнорування діючого законодавства України, у тому числі блокуючи і захоплюючи КС, Генпрокуратуру, приміщення сесійної зали Верховної Ради для імітації пленарних засідань.
Переконаний, зухвалі потуги представників та слуг кримінального капіталу зірвати вибори - марні. Адже цілком зрозуміло, що з 2 червня Верховна Рада є неповноважною і не може збиратися на свої засідання. До речі, у спільній заяві Президента, прем'єр-міністра й голови парламенту є посилання на частину другу статті 82 Конституції України, у якій чітко визначено, і про що засвідчив КС, що у випадку наявності в парламенті менше 300 депутатів, Верховна Рада повинна зупинити свою діяльність як колегіальний орган. При цьому народні депутати України можуть продовжувати виконувати лише ті свої повноваження, що безпосередньо не пов'язані з повноваженнями Верховної Ради України та її представництвом у зовнішніх контактах.
Хочу також нагадати,
4 травня прем'єр-міністр Янукович, розуміючи цю ситуацію, погодився на проведення дострокових виборів. 27 травня була навіть погоджена дата виборів: 30 вересня, що зафіксовано в заяві, підписаній Президентом, прем'єр-міністром і головою Верховної Ради. Вийшов відповідний Указ. Але навіть після всіх укладених і власноруч підписаних домовленостей представники проурядової коаліції, під «мудрим» керуванням О. Мороза, самі їх і руйнують. Логіка їхньої поведінки зрозуміла, адже вибори покажуть ціну тієї зради виборців, яку здійснили коаліціанти.
Марними є і потуги прокучмівської братії щодо можливого поповнення складу Верховної Ради зі списків колишніх кандидатів у народні депутати. Зверніть увагу, наскільки підло та нахабно діють проурядовці. Спочатку репетували, що не вірять у можливість заяв від частини народних депутатів, які просто не бажають ставати причетними до злочинів та корупції. Але знайшлося серед депутатів чимало порядних та принципових людей. І не меншість, а чітка конституційно необхідна кількість депутатів. Це ще більше розлютило антикризовиків, адже вони вже на крок були до завітної мрії - безграничної одноосібної влади. Розгубившись на певний час, вони заявляють, якщо дійсно є понад 151 заяву, то вибори неминучі. Але що для них слово? Оговтавшись від шоку, у подальшому намагаються сфальсифікувати усе діюче законодавство України, роблячи вигляд, що відсутність у парламенті однієї третини від конституційного складу обраних депутатів не є підставою для припинення діяльності ВР
V скликання. Втім, затягування коаліціантами-комедіянтами часу - все це недолугі спроби зупинити неминуче. Бо, не маючи рішення ЦВК, неможливо завести нових покірних (про що мріють коаліціанти) депутатів до парламенту. Тим більше, що в червні поточного року з'їзди блоків Наша Україна і Юлії Тимошенко ще раз обнулили свої партійні списки. Натомість після таких юридичних дій, згідно законодавства, нинішня коаліція навіть збираючись під куполом ВР, голосуючи та виступаючи з трибуни, не зможе загальмувати процес дострокових виборів.
І не дивно, що після чергових гучних заяв урядовців про «зростання добробуту населення та направлення додаткових коштів і в науку, і в медицину», представники антикризовиків піклуються про своє самопочуття не у вітчизняних лікарів. Один зі «збитою колінкою» аж до Іспанії поплентався, бідолаха, а інший від сердечних переживань - аж до Німеччини. А чи міг би наш рядовий пенсіонер на свою мізерну пенсію піклуватись про свій стан здоров’я, як вони? Не менш огидними є заяви, що буцімто меншість диктує більшості свою волю. Необхідно внести ясність. Яку більшість? Штучну! Утворену лише у Верховній Раді, і аж ніяк не серед населення України. Результати виборів до місцевих рад та парламенту у 2006 році продемонстрували, що більшість населення України прагне до цивілізованого, демократичного та європейського шляху розвитку. І, второпавши це, представники кримінального капіталу, збившись у так звану «антикризову коаліцію», поставили собі за мету зібрати в протизаконний спосіб до 1 травня «конституційну більшість» в парламенті.
Фактично, «антикризова коаліція» продемонструвала свій намір протизаконно, всупереч волі народу, узурпувати владу. І не турбує їх, що реальне соціальне становище населення стало стрімко погіршуватись. Спочатку уряд Януковича та його підконтрольна «більшість» у Верховній Раді підвищують тарифи на житлово-комунальні послуги. Потім зростають ціни на товари першочергового вжитку, на паливо, на проїзд у залізничному транспорті. А тепер намагаються ще у цьому році встигнути суттєво підняти тарифи на електроенергію і газ. Причому, при таких негативних тенденціях «економічного сплеску» особливо потерпає населення зі східних і південних областей, де у місцевих районних і обласних радах засідають представники правлячої коаліції, далекі від нагальних потреб людей. А остання допомога уряду постраждалим від засухи областям півдня України - це взагалі відверте знущання, аж по 3-4 гривні на гектар при втрачених сільгоспвиробником по 100-200 умовних одиниць на кожному гектарі. Натомість «проурядову більшість» насправді ніколи не цікавило реальне становище простих людей. Вони зайняті своїми «глобальними» проблемами: як ще поцупити з бюджету та як утриматись при владі.